Табірна дружба у вільних листах

Ірме (Ірміягу) Друкер та Натан Забара познайомилися у Берлазі на Колимі. Друкера було засуджено 1950 на 15 років за «космополітизм і шпигунство». Забару – 1951 на 10 років за «націоналістичну пропаганду». На Колимі вони разом працювали на лісоповалі. Йосиф Лернер описує, як в’язні знаходили підтримку серед своїх, гуртуючись національними спільнотами[1]. Умови, в яких від взаємопідтримки залежало виживання, пов’язували людей на все життя надзвичайно близькими й важливими стосунками. Вийшовши з таборів у великий світ (і Друкера, і Забару реабілітовано 1956), колишні в’язні не знаходили розуміння серед широкого загалу. Заслання зробило їх инакшими людьми, і тільки одне з одним вони могли єднатися. Так вийшло, що Ґулаґ зміцнив єврейські зв’язки між людьми з різних міст.

Ця публікація демонструє стосунки Ірме Друкера та Натана Забари після таборів. На жаль, в архіві Забари збереглися лише кілька листів від Друкера, жодного – до Друкера. Проте навіть вони можуть розповісти багато про їхнє спілкування, про життя й особистість Друкера, про єврейських радянських письменників 1960-х-1970-х років.

Більшість листів написані їдишем, але деякі – івритом. Забара був першим підпільним учителем івриту в Києві. Друкер народився в сім’ї меламеда й кантора, чорнобильського хасида, але вчився лише в хедері до 12 років. Іврит Друкера – майже всуціль зітканий із Танаху, Мішни та літургії. Цитує він і арамейськомовну Ґемару. У рідкісних словах у гебрейських, а особливо в арамейських цитатах багато неточностей і навіть ортографічних помилок. Це свідчить про те, що не маючи доступу до джерел, Друкер цитував із пам’яті.

Різні мови позначають різні стилі й різні теми листів. Івритом просто на конверті написані більшість привітань зі святами, тобто традиційних, досить стандартних текстів. Іврит (здебільшого цитати, прислів’я або приказки) додає звичному їдишу врочистості. Пишучи івритом від себе, Друкер пише більш художньо. Відчутно, що він умисно конструює стиль, елементом якого є вибір мови. Є один лист, який починається івритом, а потім переходить на їдиш. У всьому листі Друкер скаржиться на свої хвороби й загалом тяжке життя. Проте частина івритом зображує патетичну боротьбу нескореного життя проти могутніх негараздів, а частина їдишем – просто їх перелічує.

Ірме Друкер використовує цитати письменників, чорнобильських цадиків, цитати зі священних книг у різних контекстах, навіть найбільш побутових. Наприклад, свої інфаркти він описує як «великі, могутні і страшні», а це біблійні епітети Бога. Цитатами він прикрашає й підвищує стиль своїх листів, але не вкладає в них сакрального значення. Цитати навіть не завжди пов’язані зі своїм початковим контекстом, а виконують роль фразеологізмів або прислів’їв. Друкер укорінений у юдаїзмі, але це для нього радше традиція, ідентичність, контекст, ніж релігійна віра.

В одному з листів Ірме Друкер розлого викладає своє ставлення до івриту, гебрейської, їдишу та инших мов, якими пишуть єврейські письменники. Він виступає за чистоту івриту від нових иншомовних впливів. Так само Друкер проти єврейської літератури неєврейськими мовами. «Ключ до душі читача – це мова його народу», а творчість місцевими мовами – ознака асиміляції. Єврейський письменник, що творить російською, припиняє бути єврейським і не стає російським.

Класичні єврейські автори, наприклад, Моше Маймонід, писали арабською й иншими мовами як міжнародними, як мовами освіти й науки, подібно до латини. Коли писали суто для євреїв, писали гебрейською. Відкидання місцевих мов мало б поширюватися й на їдиш. Друкер відчуває й порушує цю проблему. На його думку, їдиш відрізняється від решти єврейських мов тим, що став народною мовою і як результат породив багату літературу. Наприклад, в арабському світі арабська була мовою еліти, в тому числі єврейської, а народною мовою лишалася, згідно з Друкером, гебрейська. Лише їдиш прийнявся «в низах» і так став своїм. Проте справжній, живий, добрий їдиш у його розумінні неможливий без гебрейського ґрунту. Друкер навіть наводить приклади письменників із «мертвим» їдишем.

Ірме Друкер боїться, що їдиш може спіткати доля решти єврейських мов. Він має на це підстави: їдишем у тогочасному СРСР дозволено писати, але важко видатися. Нові їдишмовні книжки відразу перекладають на російську й видають у перекладі, бо «їдишем буде замало читачів». За спостереженнями Друкера, читачів справді меншає. Цим явищем можна пояснити таку увагу Друкера до питання мов і перекладів, якому він присвячує найдовший і найбільш випрацьований лист (найбільше покликань і цитат, розлога розвинена арґументація). Окремий пасаж присвячений тому, як навіть найякісніший переклад не здатен передати суть оригіналу і зменшує цінність тексту. Як приклад Друкер наводить Шевченка. Отже, він знав, читав і шанував українську літературу, розумів мову настільки, щоб критикувати переклад із неї.

Причиною особливої уваги до гебрейського компоненту їдишу може бути радянська мовна політика, яка з ним боролася. Цікаво, що проти гебрейського елементу й за нього застосовують той самий головний аргумент – народність. Радянська мовна політика, окрім секуляризації, робить мову доступнішою неосвіченим євреям, які не знають гебрейської. Ірме Друкер натомість зображує гебрейську як споконвічно народну мову євреїв, без якої неможливий їдиш як іще одна народна мова.

Чи не кожен лист Друкер починає докорами, що Забара йому не пише або не відповідає. Багато листів також і закінчуються закликами відповісти якнайшвидше. Кожен докір – унікальний. Вони бувають іронічні: «Твого листа отримав і гарно помолився «Ше-гехеяну»[2]. Бо «Привів» мені й передав від тебе живе  вітання». Бувають завуальовані: «Нехай твій настрій завжди буде розпросторений, веселий, будь гостинний і вимагай, аби на твою нову адресу приходило щонайбільше листів, і нехай тобі завжди хочеться на них відповідати». Бувають пасивно агресивні: «Усякому чоловічку – своя власна звичка. Можна ненавидіти писати листи, але посвятити друга у стан здоров’я можна і треба». Бувають прямі прохання: «Відповіж мені! Відповіж мені! Пиши! Чекаю я на твого листа». Бувають докори: «Розбійнику! Убивце! Озвися! Де ти? Що з тобою? Як живеться тобі на світі? Напиши і заспокой моє розбите й роздерте серце». Ірме Друкер не шкодує художньо використаних класичних цитат: «Озвися і не будь мені «не чути й не чує», ані «не видно й не видить»! І навіть оформив це як невеличку історію: «Любий і дорогий Носне! Був чоловік у місті Києві... І ім’я йому Носн. І от зникає цей Носн, точно ніби в воду канув. Не пише ані слова, точно ніби ми ніколи й не були лісорубами». Натан Забара дуже повільно відповідав на листи, і його друга це непокоїло. Складається враження нервіних стосунків, але, можливо, лише в листуванні.  

Цікаві особливості правопису Ірме Друкера. Він мав би використовувати радянський правопис 1960-х – 1970-х років. З 1920 року розробляли фонетичний правопис без оголоски пасех алеф אַ), /a/), із фонетичним записом гебраїзмів, 1932 року скасували кінцеві літери. 1961 року кінцеві літери повернули[3]. Отже, Ірме Друкер мав би писати фонетично, без пасеху, але з кінцевими літерами. Часто саме так він і пише, але немає жодного листа, написаного цілком сучасним йому радянським правописом. Зазвичай Друкер не використовує кінцеві літери та будь-які оголоски, навіть ті, які зберігає радянський правопис (комец алеф אָ). Гебраїзми він пише традиційно. Подекуди кінцеві букви з’являються в гебраїзмах навіть у листах, де загалом їх немає. Проте цього приципу Друкер також не дотримується послідовно.

Ірме Друкер експериментує з правописами. Частину листів написано цілком по-радянськи, навіть гебраїзми й навіть ім’я його адресата Натана. Частину листів – навпаки цілком традиційно, без оголосок і з усіма кінцевими літерами. Бачимо, що Друкер вкорінений у традицію, але живе в радянській сучасності і ставиться до цього суперечливого накладання творчо.

Основна тема листів поза хворобами – література. Друкер саме працює над збіркою новел «Дідо Менделе», виданою 1964 року в Варшаві. Він багато читає. Його улюблені письменники – класики літератури їдишем та івритом: Менделе Мойхер-Сфорім, Шолем-Алейхем, Їцхок-Лейбуш Перец, Шмуель Йосеф Аґнон, особливо – основоположник івритомовної літератури Хаїм-Нахман Бялік. Водночас Друкер захоплено читає свого сучасника івритомовного письменника Хаїма Газаза. Виникають питання, як до його рук потрапляли ці книжки з Ізраїлю.

          Ірме Друкер асоціює себе з Ізраїлем як святою землею й землею свого коріння, скаржиться на тяжкий ґалут (розсіяння). Водночас він критикує репатріацію. Основна причина критики – нестача євреїв у тому світі, в якому лишався Друкер. Його рідний часопис Советіш гемланд та инші втрачають авторів і читачів, зникають письменники його кола, зокрема колишні в’язні Ґулаґу. Примітно, що більшість людей, яких Друкер так не хоче втрачати, у результаті не виїхали в Ізраїль. Це Матвій Талалаєвський, Григорій Полянкер, Айзік Губерман, Ханан Вайнерман, Ноте (Натан) Лур’є.

          Що можна дізнатися про Ірме Друкера й Натана Забару з цього листування? Вони не листуються про свій табірний досвід, але він уплетений у їхнє спілкування як одна з ідентичностей. Я не вважаю, що вони уникають цієї теми з міркувань безпеки, тому що вони обговорюють небезпечні теми (іврит, репатріацію, релігійні юдейські книги, сучасну літературу івритом) весь час. Із особистих тем – актуальні, повсякденні. Друкер вітає Забару зі святами, запрошує до себе, скржиться на хвороби та розпитує про друзів. Письменники дискутують про актуальні питання літератури, мови, але лише єврейські. Письменники, з якими вони найбільше спілкуються, - також євреї. Книжки й часописи, які вони читають, - здебільшого єврейські. Вони живуть у єврейському радянському світі. Ірме Друкер творчо поєднує традиційне єврейське та радянське.

 

 

23.11.1960

ליבער נתן!

דײנ אומגעריכט פלוצלנדיקנ בריװל האב איכ באקומענ מיט א גרױס פארשפעטיקוּנג. דו האסט אדרעסירט קײנ אדעס אונ איכ בינ פונקט געװענ אינ מאסקװע. די פרױ אונ די טאכטער זײנענ געװענ אונ קאמאנדירונגענ, אזױ אז ערשט הײנט, דעמ 23-טנ נאיאבר האב איכ באקומענ דײנ בריװל פארנ פינפטנ(?).

איכ בינ זײער צופרידנ, װאס איכ גײ ארײנ אינ צעטל פונ דײנע יחידי סגולה װאס דו פארגעסט ניט, אונ װענ דו דערמאנסט זיכ ברומענ דײנע געדערימ. (כי מדי דברי בו זכור אזכרנו, על כן המו מעי לו).

איכ האב דיר ניט געשריבנ, װײל דו האסט מיר ניט געשריבנ. איכ שרײב נאר די, װאס שרײבנ מיר. אוּנ זאל גאט אפהיטנ אונ זאל אפ דיר עפעס פאריבל האבנ, פארקערט, װענ איכ דערמאנ זיכ אנ קאלימא, אנ דער ארץ לא זרועה, איז דערמאנ איכ זיכ נאר צוּמ גוטנ אױב ניט נאכ העכער...

דײנ לאגע אונ דײנע שטימונגענ זײנענ מיר זײער און זײער פארשטענדלעכ. דו ביסט גערעכט, מ'מוז שרײבנ (װי זאגט דארט מענדעלע, מוזע נעמט זיכ פוּנ װארט מ'מוז). מ'טאר ניט אפלײגנ, װײל היום כאן ומחר לבאן!..

אונ װי זאגסטו׃ "אנ אװײרע די צײט. די יארנ גײענ אוּנ װילנ ניט װארטנ" בא מיר איז דער 1960-טער יאר געװענ מיט איתר שאת צארעס, ס'איז געשטארבנ מײנ עלטערער ברודער, א פאר דינסט פולער לערער פונ רוסישער ליטעראטור.

ואני, אוּנ אוכ אלײנ, בינ דרײ חדשים געלעגנ אינ געהאקטע װוּנדנ מיט צװײ קעפסװײבער, מיט היפארטאניע אונ סטענאקארדיע, װאס איז איבערגעגאנגענ אינ אנ אינפארקט.

אױכ איצט, קומנדוק אינ מאסקװע זעצ איכ פאר קרענקענ. אטאג פיאװקעס אפנ קאפ, אטאג פיאװקעס אפנ האלדז. ס'איז באלד נישטא װאס צו זױגנ, אונ זײ, די פיאװקעס זױגנ...

אינ טעמאטישנ פלאנ האסטו מיכ ניט געפינענ, װײל ערשט אינ אנהײב דעקאבר װעט דער איבערזעצער פארענדיקנ די איבערזעצונג אזױ, אז אי"ה מיט צארעס װעלנ מיר ניט זשעדנע זײנ.

דער ליכטיקער שטראל אינ דעמ פינצטערנ יאר איז דאס, װאס ליגנדיקערהײט? האב איכ אנגעשריבנ צענ נאװעלנ װעגנ מענדעלענ. די נאװעלנ נעמענ בא אלעמענ שטארק אױס. (אינ "פאלקס שטימע" פארנ 9-טנ נױאבר איז אפילע א נאטיצ געװענ).

איכ רעכנ זײ אנהײבנ דרוקנ אינ דער "פאלקס שטימע" אדער אינ די "יידישע שריפטנ".

דער צװײטער ליכטיקער שטראל איז פונ די ספרים, װאס די לענינ־ביבליאטעק שיקט מיר צו.

איכ האב פאר דער צײט געמאכט גרױסע פארשריטע אינ עברית. איכ שרײב זיכ איבער מיט עטלעכע יוברים אינ עברית, עקספערעמינטירט אונ אפילע אנגעשריבנ א נאװעלע װעגנ מענדעלענ אפ דעמ לאשנ...

אט דאס איז אלצ...

װעגנ מאסקװע אוּנ װעגנ די מאסקװער דארפ איכ דיר ניט דערצײלנ... לאטײנער זאגנ אז אפ לאטײנ איז אורח אונ שׂונה דער זעלבער אונ אײגענער װארט. ד. ה. אפ אנ אורח, אפ ניט קײנ מאסקװער קוקט מענ װי אפ אסױנע. דאס איז אפילע צו זענ מיט דער צװײטױזנטרובלדיקער נעדאװע, װאס די מאסקװער האבנ באקומענ פונ ליטפאנד.

נאר די איבעריקע ארט פון אונדז קײנעמ ניט.

דעריבער דארפ יעדער אײנער פון אונדז װוּ ער געפינט זיכ נאר אופהײבנ אגװאלד אז אױכ מיר זאלנ באקומענ.

זאלנ אנשרײבנ די קיעװער, די אדעסער װעלנ אױכ אנשרײבנ. װײל דעקאבר איז דער לעצטער כױדעש פונ יאר, אוּנ אױב ניט דעקאבר איז קײנ מאל ניט...

זײ געזוּנט אוּנ שטארק. דוּ ביסט דאכ בא אונדז פונ די ארזי הלבנון, ואם נפלה שלהבת בארוי הלבנון מה יעשו אזובי הקיר? – אז עס ברענענ די טענענבױמער אונ װאס זאלנ מיר שױנ טאנ, די מאנעװאטע קלײנע קוסטיקלעכ.

שרײב מיר גלײכ אנ אפנ מאסקװער אדרעס׃

Москва центр Чистые пруды 11, кв. 10

שרײב אוּנ לאמיר זיכ דערנעענטערנ.

װאס שרײבט װיליע? װוּ איז ער? גײ טוּ א מענטשנ גוּסט!..

גיב איבער אהארציקנ גרוס בוכבינדערנ. װאס מאכט ער? װאס טוּט ער?

דײנ ירמיהו

Любий Носне!

Твого несподіваного, раптового листа я отримав із великим запізненням. Ти адресував в Одесу, а я саме був у Москві. Дружина і донька були у відрядженні, так що лише сьогодні, 23 листопада я отримав твого листа на п’яте[?].

Я дуже тішуся, що входжу в твій списочок вибраних, яких ти не забуваєш, а коли згадуєш, тенькає тобі в серці. (То скільки Я не говорю проти нього, завжди сильно його пам'ятаю! Тому то за нього хвилюється нутро Моє)[1].

Я тобі не писав, бо ти мені не писав. Я пишу лише тим, хто пише мені. І хай Бог боронить, щоб я на тебе якийсь зуб мав, навпаки, коли я пригадую Колиму, землю  незасіяну [2], поминаю лише добром, коли не вище...

Твоя позиція та твої настрої мені дуже і дуже зрозумілі. Ти маєш рацію, треба писати (як каже от Менделе, муза походить від слова «мусиш»). Не можна відкладати, бо сьогодні густо, а завтра пусто!..

Як ти кажеш: «Час не стоїть. Роки йдуть і не хочуть чекати». У мене в 1960-му році забагато лиха. Помер мій старший брат, на повну ставку[?] вчитель російської літератури. А я, я сам три місяці лежав у різаних ранах з двома коханками: з гіпертонією та стенокардією, що перейшла в інфаркт.

Також зараз, приїжджаючи в Москву, я всідаюся хворіти. День п’явки на голову, день – п’явки на горло. Скоро не буде що ссати, а вони, п’явки, ссуть...

У тематичному плані ти мене не знайшов, бо вже від початку грудня перекладач закінчить переклад, так що, як буде Божа воля, на лихо не поскупимось.

Промінчик світла в темному році – те, що лежачи, я написав десять новел про Менделе[3]. Усі дуже відзначають ці новели. («У «Фолкс-Штіме»[4] за 9 листопада навіть була замітка).

Я розраховую почати їх друкувати в «Фолкс-Штіме» або в «Їдише шріфтн»[5].

Другий промінчик світла – із книг, які Лєнінська бібліотека[6] мені надсилає.

Я  передчасно здійняв велику бучу з івритом. Листуюся з кількома членами івритом, поекспериментував і навіть написав новелу про Менделе цією мовою...

От і все...

Про Москву і москвичів я не маю тобі й розповідати... Латиняни кажуть, що латиною гість і ворог – одне й те саме слово. Тобто на гостя, на не москвича дивляться як на ворога. Це видно навіть по двотисячирублевій пожертві, яку  москвичі отримали від Літфонду[7].

Тільки надбавка не стосується нікого  з нас.

Навколо цього мусить кожний і всякий, де він там є, здійняти ґвалт, що і ми маємо отримати. Щойно напишуть кияни, уже пишуть й одесити. Бо грудень – останній місяць року, і якщо не в грудні, то ніколи...

Будь здоровий і міцний. Ти ж у нас із кедрів на Ливані[8] А як полум’я зійде на кедри на Ливані, що робитимуть гісопи при стіні?[9] – Коли горять ялини, що вже робити нам, дивненьким маленьким кущичкам.

Напиши мені відразу на московську адресу:

Москва центр Чистые пруды 11, кв. 10

Пиши, і нумо зблизімося.

Що пише Віля[10] Де він? Спробуй догоди чоловікові!..

Передай сердечні вітання Бухбіндеру[11]. Чим він займається?

Твій Їрміягу

 

1. Єремія 31:20.
2. Єремія 2:2.
3. Ірме Друкер досліджував творчість Менделе Мойхер-Сфоріма, написав книжку «Дідусь Менделе» 1964 р.
4. «Фолкс-Штіме» (“Folks-Sztyme”, ("פאלקס שטימע" – “Народний голос» - двомовний їдиш-польський часопис, який видавали в Польщі в 1946-1991 роках.
5. «Їдише шріфтн» («יידישע שריפטן», «Jidisze Szriftn / Pisma Żydowskie») – «Їдиські записки» - їдиш-мовний часопис, присвячений літературі, театру та культурі. Видавався в Лодзі.
6. Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Лєніна – центральна публічна бібліотека СРСР. Заснована 1862 року на основі Московського публічного узею та Румянцевського музею. Згадану назву одержала 1925 року.
7. Літфонд – фонд фінансової допомоги при Союзі письменників СРСР.
8. Ливанські кедри використовували для будівництва Соломонового Храму. Псалми 92:13: Зацвіте справедливий, як пальма, і виженеться, немов кедр на Ливані.
9. Вавилонський Талмуд, Моед Катан 25b:4.
10. Віля (Віталій) Свєчинський був разом із Ірме Друкером та Натаном Забарою на Колимі.
11.  Йосип (Йосл) Бухбіндер (1908-1993) – український єврейський письменник, поет, журналіст, що писав їдишем.

 

03.12.1960

ליבער נתן!

איכ בינ געװענ בא װעקילאנענ (באמ פארזיצער פונ אלפארבאנדישנ ליטפאנד) װעגנ דער נתינה, װאס עס האבנ באקומענ די מאסקװער ײדישע שרײבער אונ װעלכע עס װילנ אונ עס מוזנ אױכ באקומענ די יידישע שרײבער, װאס װױנענ אפ אוקראינע. איכ װײס ניט װי מיטנ טאלאנט, נאר מיט קאפצאנעס װעלנ זיכ די אוקראינער אױסגלײכנ מיט די מאסקװער.

איז אט װאס װעקילאנ האט געזאגט׃ בימי האדעקאדע האט ער זיכ באגעגנט מיט די אוקראינישע שרײבער, װאס האבנ אשײרעס צומ ליטפאנד אונ זײ פארגעלײגט ארױסגעבנ די מעות. באזונדערס האט ער גערעדט מיט קאנאטשענקענ. דעריבער דארפסטו מיט די אלע איבעריקע קיעװער קאפצאנימ דערמאנענ אונ מאנענ בא קאנאטשענקענ אונ בא די איבעריקע. װײל גײט דורכ דעקאבר כױדעש אונ פארפאלנ.

 אצעטל איז שױנ לאנג דערלאנגט געװארנ.

װאס שאיעכ מײנ עקסעלענצ, אױב עס װעט קומענ ארײנ? אינ דעמ איז? דער עמעס איז, אז איכ האב אפגעגעבנ אבוכ אינ פארלאג, אבער קײנ אפמאכ אונ קײנ געלט ביז איצט ניט באקומענ. װאס שאיעכ קרענק בינ איכ ניט לאנג אויפגעשטאטענ פונ א אינפארקט (פונ אדעסער ליטפאנד באקומענ 200 רובל) אונ בינ באװארנט מיט קרענק ביזנ סאפ לעבנ.

אינ מאסקװע לעבנ בלױז די טױטע יידישע שרײבער, געװענ אקװיטקא אװנט, אפעפער אװנט.

גורעװיטש האט איבער זײנ איבערגעלאדנקײט (ער איז געקרױנט געװארנ פארנ בעסטנ איבערזעצער) אוּנ נאכ מער איבער זײנ פױלקײט, ערשט די טעג פארענדיקט די איבערזעצוּנג. איצט הײבט זיכ אנ דאס הארצ־קלאפעניש אונ װארטעניש.

די גאנצע צײט קרענק איכ. אינ מאסקװע ליגנ איז גאר קײנ געשעפט ניט. װער איז דער יאנילשטיכנ, װעמענ דוּ האסט געגעבנ מײנ אדרעס אונ װעלכער פארופט זיכ, אז ער האט איבערגעזעצט פוּנ דײנע װערק.

עס לויענט זיכ פארבינדנ מיט אימ?

װאס הערט זיכ אינ קיעװ? װי פילסטו זיכ? איבער װאס ארבעטסטו? פארװאס האסטו ניט געענטפערט אפ מײנ פאריקנ בריװ. שרײב גלײכ אנ.

אהארציקנ גרוּס יוסף בוכבינדער.

דײנ ירמיהו דרוקער

Москва центр Чистые пруды11, кв. 10

Любий Носне!

Я був у Векілана[1] (у голови Всесоюзного літфонду[2]) щодо пожертви, яку отримали московські їдиські письменники і яку хочуть і мусять отримати їдиські письменники, що живуть на Україні. Я не знаю, чи талантом, але злиднями українці можуть змагатися з москвичами.

Ось що Векілан сказав: у дні Адекади[3] він зустрічався з українськими письменниками, що зверталися до Літфонду, і запропонував їм видати ті  мільйони. Особливо він розмовляв із Козаченком[4]. Про це ти маєш усім вищезгаданим київським злидарям нагадати і попросити в Козаченка і в вищезагданих. Бо мине грудень-місяць – і все.

Записку вже давно доставлено.

Що ж до моєї величності, якщо входити туди, правда в тому, що я віддав книжку в видавництво, але ніякого узгодження й ніяких грошей не отримав. Що ж до хвороб, я нещодавно піднявся від інфаркту (від Одеського літфонду одержав 200 рублів), і тепер мені забезпечені хвороби до кінця життя.

У Москві живуть самі тільки мертві їдиські письменники, був вечір Квітко[5],  вечір Фефера[6]. Ґурєвіч[7] через свою перезавантаженість (його короновано як  найкращого перекладача), а ще більше через свою лінь, тільки от днями  завершив переклад. Нині починається збенеження й чекання.

Весь час хворію. У Москві лежати – геть не діло. Хто такий цей Янілштіхн[8], якому ти дав мою адресу і який озивається, що він перекладав твої праці.

Варто з ним зв’язуватися?

Що чути в Києві? Як ти почуваєшся? Над чим працюєш? Чому ти не відповів на мій минулий лист. Напиши відразу.

Сердечні вітання Йосипу Бухбіндеру[9].

Твій Їрміягу Друкер

Москва центр Чистые пруды11, кв. 10

 

1. Особу не визначено.
2. Літфонд – фонд фінансової допомоги при Союзі письменників СРСР.
3. Особу або термін не визначено.
4. Василь Козаченко (1913-1995) – український письменник, 1959-1973 року – відповідальний секретар Союзу письменників СРСР.
5. Лейб (Лев) Квітко (1890-1952) – український єврейський поет, що писав їдишем.
6. Іцик Фефер (1900-1952) – український єврейський поет, що писав їдишем.
7. Імовірно, Лєонід Ошерович Ґурєвіч (1935-2018) – російський перекладач із французької.
8. Особу не визначено.
9. Йосип (Йосл) Бухбіндер (1908-1993) – український єврейський письменник, поет, журналіст, що писав їдишем.

 

29.04.1961

זעמליאקי, (קרי־קאלימאקי) ידידי הנכבד והמהולל ספרא רבא וחכימא נתן בן צבי נ"י[?], שלום וברכה וכל טוב! מברך אני אותך בחג האביב, ביום ראשון של מיי ובחג הופעת הירחון הפרחון הסרחון...

והלואי שנבואת הנביא "והיה ביום ההוא"... העתיד הרחוק יופיע בהוה, בחיכון וביו-מכון ובחיי דכל בית ישראל, ותזכה, ונזכה לראות בעיננו את היום שכלו טוב... שכולו שבת!

היה שָלֶם בגופך, שלם בממונך ושלם בתורתך!

ושמחת בחגך! מאט רש"ו האב מיר א פרײלעכנ יום טוב אונ א פרײלעכנ תמיד! מכבדך ומוקירך ירמיהו בן חיים

 

Земляче мій, (званий колимаком моїм) товаришу мій, вельмишановний і прославлений  книжнику великий і мудрий Натане бен Цві світло Ізраїлю[?],  вітання, благословення й усякого добра! [1] Я тебе вітаю зі святом весни, із першим травня та зі святом постання місячника, квітника та гнійника[2]...

І якби ж то пророцтва пророка «І станеться в день той»... Далеке майбутнє явиться нині, за твого життя і у твої дні, і за життя всього Ізраїлю [3], і сподобишся, і сподобимося побачити на власні очі день, що весь він добро... Що весь він шабат!

Будь цілий тілом, цілий статком і цілий Торою! І возрадуєшся у свято твоє! … Май мені веселе свято і веселе завжди! Тебе благословляючи й цінуючи, Ірміягу бен Хаїм

 

1. Традиційне вітання-побажання.
2. Імовірно, йдеться про "סאװעטיש הײמלאנד", «Советіш Геймланд» («Радянська батьківщина») – їдишемовний журнал, що виходив у Москві 1961-1991 років раз на 2 місяці, з 1965 – раз на місцяь. Перший випуск вийшов у липні-српні 1961, тобто за 3 місяці після цього листа.
3. Цитата з кадиша – гімну, яким прославляють Бога під час молитви.

 

Підкреслене – арамейська мова. Курсив – їдиш.

 

02.06.1961

נתן חוטב עצים יקירי שלי!

מכתבך הגיעני בבית החולים...

עוד לא שבקתי חיים לכל חי והשארתי מעט מזעור גם לי, לבעד המעט הזעיר הזה אני לוחם מלחמת גבורים עם מלאך המות זה יותר מחדש ימים. האגיפערטאניע, האסטעהאקארדיע, האסקלעראז, האאבלטריט והכבד הכבידו את עולם עלי.

אבחנתי מצטיינת ברב צדדיות ורב גוליות והיה ברכה והעלה ניצוצות של קדושה מן הסטרות האחרות האלו.

הצמאון הולך וחנך! הצמאון הגדול לשתות ממקור המקורות והתאוה הנעלה לרחוץ באור האורות.

בכחתי האחרומים אני שואל לפשוק את עול הקפאון וההתאבנות אבל

חבל! פסקה הנבואה! נסתלכה השכינה!

 "נסתלכה השכינה

האלון בחלון לא שר(ו) לי

לא דברו הצללים בפנה". נשמעוני!

וגם הקריאה, התענוג הגדול, היותר גדול בעולם נטל ממני! ועוד פעם חבל!

ורק לפעמים אנוס לתוך יער הבתולה של האגדות העשייות שלנו וזוכר אני את הנשכחות.

יער הקסמים זה, הפרצדורה היותר אבה מכל הפרצדורות תבליגיני, תאמצני ותחנקני! ואז אני חי בכל היקום סביבי והיקום כלו חי בי ופורח" ואז יחזקאל לי למופת ורואה אני איך העצמות היבשות מתחלצים, פורחים, לובשים בשר ומתמלאים כחות ולחות!

ואז אשיר את שירתו השירה המלאה תנחומים :

"את האבדת אבקש ואת הנדחת אשיב ולנשברת אחבש, ואת החולה אחנק ואת השמנה ואת החנקה אשמיד, ארענה במשפט".

ואז אאמין כי יבאו ימים ורוח האדם יהיה כביר וכלם יחיו למודי השירה!

היה תהיה כמו שנבא הנביא יואל:

"והיה אחרי כן אשפך את רוחי על כל בשר ונבאו בניכם ובנותיכם, זקניכם חלומות יחלומון, בחורים חזיונות יראו"

אוּן דערווײל איז פאסקודנע…

1) מקרענקט 2) נישטא קײן גודט 3) דער ספר פראװעט גלות, נאכ אלע רעצענזיעס האט מענ אימ געשיקט אפ א רעצענזיע צו א מוזיקאװעד, איצט געפינט ער זיכ בא א מיטגליד פוּנ דער פארװאלטוּנג. װאס עס װעט זײנ װײטער איז אײן גאט װײסט.

זײ דארפנ א נאציאנאל יידיש בוכ װי איכ באדארפ מײנע קרענק. 4) פוּנ מאסקװע בינ איכ אװעקגעפארנ א מלא וגדוש מיט איבערגעלײענטע װוּנדערלכע ביכער אינ פארשײדענע געביטנ.

אט דאס איז אלצ!

איכ בינ מער װי צופרידנ, װאס איכ איצט װי אינ יענע סאמע פינצטערסטע צײטנ האסטו ניט פארלארנ דעם בטחון אונ דוּ גלױבסט אינ יעדינ שורע. אשרי המאמין!

זײ געזוּנט שטארק אוּנ מוּנטער  אוּנ פארגעס ניט דײנ פרײנט דעמ דרײ מאל געביסענעמ (דרײ מאל האט מענ מיר געשטעלט פיאװקעס אפנ הארצנ) דעמ צװײ מאל בלאקאדירטנ אוּנ הוּנדערט מאל געשטאכענעמ

ירמיהו בן חײם מק"ק טשערנאביל, װאס פילט זיכ בעקאקטעכא[?] בק"ק אדעס.

עיקר שכחתי׃ פוּנ ליט פאנד באקומענ טױזנט רובל ניט חס חלילה אפ צו נײע געלט. נאטע אלס אידעאלאגישער קאלכאזנער שרײבער טױזנט אונ 200 הוּנדערט.

יא, די "פאלקס שטימע" קומט ניט אנ קײן אדעס. ד. ה. אנקומענ קומט זי אנ נאכ איבערגעבנ גיט מענ זי ניט איבער. איכ װאלט דיר געװענ מער װי דאנקבאר, װענ דוּ װאלטסט צענױפגעקליבנ אלע נומערנ אונ װעלכע עס דרוּקנ זיכ מײנע מענדעלע נאװעלנ אונ מער צוגעשיקט קײנ אדעס.

שרײב גלײכ אנ אונ פארדינ די גרױס מיצװע פונ בקור חולים

ח נ"ל

 

Натане, любий мій лісорубе!

Твій лист застав мене в лікарні...

Я ще не облишив життя, заради всього живого, і залишив і собі трохи, самий  мізер, краплиночку. Такий нікчемний, уже понад місяць воюю я героїчну війну з Янголом Смерті. Гіпертонія, остеокардія, склероз, артрит[?] і печінка обтяжили мені світ.

Мій діаґноз відзначається численними гранями та хвилями, і було благословення й підняття іскор святості[1] з цих тойбоків[2].

Пустелею спраги я йду, їй присвячений! Велика спрага випити з джерела над джерелами і піднесена жага вмитись у світлі над світлами.

Останніми силами я благаю розв’язати тягар, пута і скам’яніння, але на жаль! Вичерпалося пророцтво! Відійшла[3] Шехіна[4]!

«Відійшла Шехіна

Дуб за вікном не співав мені.

Не говорили голоси в кутку»[5]. Почуйте мене!

І навіть читання, велику насолоду, найбільшу в світі, від мене забрано! Жаль іще раз!

І лиш инколи, силуваний у незайманий ліс наших правдивих казок, згадую я забуте[6].

Це чарівний ліс, наулюбленіша[7] процедура з усіх процедур, стримує, підбадьорює, перехоплює мені подих! Тож живу я в усьому навколишньому світі, а весь світ живе і квітне в мені». Тож слідом за Єзекіїлем бачу я, як сухі кості врятовано, як вони розквітають, зодягаються плоттю й наповнюються силами й вологою[8]!

Тож заспіваю його пісню, пісню, повну розради:

«Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев’яжу, а хвору зміцню, а ситу й сильну погублю, буду пасти її правосуддям!»[9]

Тоді повірю, що прийдуть дні, коли дух людський звеличиться і кожен пізнає науку поезії!

Було і буде так, як пророкував пророк Йоїл:

«І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші  сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння»[10].

А поки паскудно...

1) Хворію 2) Нічого доброго 3) Книжка ґолес робить[11], після всіх рецензій її надіслали на рецензію до одного музикознавця, тепер вона у члена комітету. Що буде далі, один Бог знає.

Їм так потрібна національна єврейська книжка, як мені – мої хвороби.

4) З Москви я поїхав повним міхом перечитаних чудових книжок у різноманітних галузях.

Оце і все!

Я більш як задоволений, що я нині, як у ті най-найтемніші часи, не покинув віру, і ти віриш кожному рядочку. Ну, блажен, хто вірує!

Бувай здоровий, міцний, веселий, і не забувай свого друга, тричі покусаного (тричі ставили мені п’явки на серце), двічі заблокадженого і сто разів уколотого,

Їрміягу бен-Хаїм зі святої громади Чорнобильської, що почувається мерзенно[?] у святій громаді Одеській.

Post Scriptum: Із Літфонду[13] отримав тисячу рублів, Боже збав, не просто  гроші. Нате як ідеолоґічному колгоспному письменнику тисячу 200 двісті.

Так, «Фолкс штиме»[14] не приходить в Одесу. Тобто приходити вона ще приходить, а виставляти її не виставляють. Я був би тобі більш як вдячний, якби ти мені зібрав усі номери, і ті, де надруковано мої новели про Менделе[15], і надіслав би мені в Одесу.

Відпиши відразу, виконай велику заповідь бікур-холім[16].

Підпис зазначено вище.

 

1. Іскри святості – кабалістичне поняття. Вони розсипані у світі, а за допомогою виконання заповідей або містичних практик їх піднімають назад, на вищі рівні буття.

2. Тойбік (инший бік) – кабалістичне поняття, нечистий, злий бік дійсності.

3. Імовірно, тут помилка (נסטלכה - nistalka замість נסטלקה - nistalqa), пов’язана з контамінацією з коренем הלך – іти.

4. Шехіна – божественна присутність у світі.

5. Невідомо, звідки цитата.

6. Пригадування забутого – одна з характеристик Бога. Найяскравіший приклад – гімн до Рош га-шана (Нового року) У-нтане токеф.

7. Імовірно, пропущена буква ה (אהבה замість אבה).

8. Єзекіїль 37:4-10.

9. Єзекіїль 34:16.

10. Йоїл 3:1.

11. Ґолес (ґалут) – єрейська діаспора, вигнанння з Землі Ізраїлю і розсіяння по світу.

12. Бувай здоровий і міцний – традиційна формула прощання.

13. Літфонд – фонд фінансової допомоги при Союзі письменників СРСР.

14. Журнал «Фолкс штіме» («Народний голос») існував у соціалістичній Польщі в 1946-1991 рр., Ірме Друкера у ньому друкували.

15. Ірме Друкер досліджував творчість Менделе Мойхер-Сфоріма, написав книжку «Дідусь Менделе» 1964 р.

16. Бікур-холім – заповідь відвідування хворих.

 

16.07.1961

קלימאי, חוטב עצים שלי!

נהניתי ממכתבך על ההנאה שנהנית ממכתבי ועל ההנאה, שהטוב בהיודים נהנה מזקני, מזקננו מנדלי ז"ל.

לא נהניתי מאלו שנהנים "מזיו" הטומאר ומובטחים שהגאולה מתקרבת ובאה… אייזיק, לייזיק ומייזיק (קרא, אייזיק, חננטשיק ונאטקע) כלם הם מסיטרא אחרא, הם הזרזירים שהולכים אל הערבים מקיום? כגון: טאלאלאייווסקי  ופאליאנקער ודומיהם…

חבל, שגם בלגינך אסתרא קיש קיש קריא…

חבל, שעל מה שעניותך גדולה יותר הרע גדול הימנה…

חבל, שהקב"ה אינו מכריז עליך בכל יום.

כידוע, רק על שלשה  מכריז עליהם הקב"ה בכל יום: על רַוָק הדר בכרך ואינו חוטא ועל עני המחזיר אבדה לבעליה ועל עשיר המעשר פרותיו בצנעא.

מה והא בסופך?

בא לאודעסה ואהלעיט אותך מכל טוב ורק לא מן האדם האדם הזה…

בא! והקב"ה יוציא את החמה מנרתיקה לכבודך!

בא! ואכבדך בשמי תכלת, בים שחור ובבר וחם לבב!

בא! ונלך יחד על קברי אבות ונחיה בזכרונינו כל מה שחביב וקדש לנו.

ממסכן נהפכתי לחולה מתוקן, אבל מי יודע במי הסכנה שולטת ביותר בהמסכן או בהמתוקן?

מעט ולאט התחלתי לקרוא את האנטיקלעך מהלנינקע, לזכור ולכתוב. אבל חבל, היום קצר והמלאכה מרובה ובשר ודם היום עודנו ומחר איננו צריכים למהר ,לחוש, לזרז ולא לאחר אפילו שעה אחת.

כמו שאמר? זקננו מנדלי: חטנץ וכתוב! חטוף וכתוב! כל זמן שהנשמה בקרבך ויש עוד יכולת כל שהוא לאחוז את העט ביד, יש להוסיף ולעבוד בו לכך נוצרתָ. אנו חיים בדור שאין התורה חביבה עליו, ואם ראית דור שאין התורה חביבה עליו - כנס! ואני מכנס ומלקט, "מזקק ומצרף כסוס יֹפי ויֹפי לניצול לניצול ואם תשאלני למי אני עמל? אוָם היורשים ומי הם היורשים? אענה לך, כי לא אלמן ישראל!

כי כדאי וכדאי אפילו בשביל השבלים הבודדות, בשביל אחד בעיר ושנים במדינה. כשבאו ללוי יצחך מברדיצוב ואמרו לו - תורה מה תהא עליה? ענה ואמר: כשישמע חס ושלום, אפילו שני יהודים פשוטים, אחד יעורר והשני יתעורר ורץ כצבי לעבודת הבורא.

אומרים: אין יהלם מושלם בלי שפשוף ואין אדם מושלם בלי נסיון. וזהו אמרת. הנסיונות למדו אותי הרבה, שנו אותי והחזירו למוטם. ונפשי כעת איננה כמזוזה שנמחק לה שדי. עלי אינו כוזב ואינו בודה.

גם אני "געלטלאזיק" ובכל זאת מה טוב חלקי, שעובד אני כעת באמונה את אלהי לבבי.

מה נעים גורלי שאיני שואל כעת לאן? איני שואל, כי סבל ירושה לי כי שרש לי בארץ, אהל ויתד, גזע ועם, עבר ועתיד.

רשות הרבים לא בלע את רשות היחיד שלי. כרמי שלי נטרתי!.. מתי יופיע ספרך? ספרי יופיע לשנה הבאה.

היה שלום ובריא. הצרנובילר זכותו יגן עלינו אמר: בראשית ברא - ראשית כל חיב אדם להיות בריא.

ועוד אמר ה א זעמליאק שלי, כי נחום מצרנוביל, אסור לדאוג. רק דאגה אחת מותרת והיא הדאגה על הדאגה…

אל יפל רוחך!

ענני! ענני! כתב! מחכה אני למכתבך.

הקלימאי והחוטב עצים שלך

ירמיהו בן חיים הכהן

 

 

Колимче, мій дроворубе[1]!

Я зрадів твоєму листу про радість, якою ти зрадів моєму листу, та про радість,  що добро – в умінні[?] радіти моєму старому, нашому старому Менделе[?] світлої пам’яті.

Не зрадів тим, хто радіє «розкоші»[2], яким сказали[?] й пообіцяли, що вибавлення наближається й надходить… Айзік, Лайзік і Майзік (читати[3]: Айзік, Хананчик і Нотке[4]) – усі вони зі сторони неправої [5], осідлані коні[6], що йдуть до арабів[7], як-то: Талалаєвський, Полянкер[8] і їм подібні…

Шкода, що і в твоєму глекові монета шурхотить: кіш-кіш… [9]

Шкода, що зі всієї твоєї нужди великої, злого начала[10] хіба уникнеш...

Шкода, що Святий Благословенний, не оголошує тебе щодень.

Як відомо, тільки трьох оголошує Святий Благословенний щодень: холостяка[11], що живе у місті й не грішить [із жінками], бідняка, що повертає загублене господарю, та багатія, що віддає десятину скромно[12]. [13]

І що врешті-решт?

Приїжджай в Одесу, я тебе нагодую всім найкращим, лиш не отим червоним, червоним отим…[14]

Приїжджай! І Святий Благословенний, витягне сонце із піхов[15] на твою честь!

Приїжджай! Я вшаную тебе блакитними небесами, Чорним морем, чистотою й теплом серця!

Приїжджай! Ми підемо разом до батьківських могил й оживимо їхньою пам’яттю все, що нам любе та святе.

Із немічного обернувся я підлагодженим хворим, але хтозна, на кого найбільше чигає небезпека: на немічного чи на підлагодженого?

Потихеньку-потрошку почав я читати Старожитності з Лєнінки[16], згадувати й писати. Але шкода, що день короткий, а робота численна[17], а плоть і кров сьогодні ось, а завтра – ніц[18]. Мусимо поспішати, поскорятися, квапитися, не спізнитися навіть на одну годину.

Як казав наш старий Менделе: Біжи пиши! Весь час, поки душа ще з тобою і ти ще здатен тримати в руці перо, мусиш продовжувати працю, бо задля цього створений[19]. Ми живемо в поколінні, що не плекає Тору. І якщо знайдеш покоління, що не плекає Тору, збирай[20]! І я збираю і згромаджую, «Очищаю й освячую, наче коня? красою прекрасного для користі корисної. І якщо спитаєш мене, на кого я гарую? На Єрусалим, а хто вони – Єрусалим? - відповім тобі. – Бо не вдівець Єрусалим!

Бо варто і ще раз варто навіть задля самотніх стежок, задля одного в місті та двох в окрузі[21]. Коли прийшли до Леві Іцхака з Бердичева і сказали йому – Тора – що з нею станеться?[22] Відповів їм, кажучи: як почують одне одного, Боже збав, навіть двоє простих євреїв, один пробудить, а другий пробудиться й побіжить оленем на службу Творцю[23].

Кажуть: Ніщо не припасується досконало без тертя, і нема досконалої людини без досвіду. Так ти казав? Досвід навчив мене багато, змінив мене й повернув мені стрижень. І душа моя нині – не як мезуза, із якої стерлося слово Шаддай[24]. Мені ніхто не збреше й ніхто на мене не намовить.

От і я «голодранець», і незважаючи на це, добре у моїй долі те, що наразі вірою служу Богові серця мого.

Чим приємний мій жереб – це тим, що я наразі не питаю, куди? Не питаю, бо страждання – спадок мені, бо коріння моє – у Землі [Ізраїлю], скинія й кілок, рід і народ, минуле й майбутнє.

Суспільний простір не поглинув мій особистий простір(17). Свій власний виноградник встеріг я[26]!.. Коли вийде твоя книжка? Моя вийде наступного року[27].

Будь у мирі та здоров’ї. Чорнобильський ребе, хай береже нас його слава[28], казав: На початку створив[29] – це значить, передусім мусить людина бути здоровою[30].

І також сказав мій земляк, Нoхум із Чорнобиля[31], що заборонено бентежитися. Одна бентега дозволена, і це бентега про бентегу…

Не падай духом!

Відповіж мені! Відповіж мені! Пиши! Чекаю я на твого листа.

Твій колимець і дроворуб[32]

Їрміягу син Хаїма Коген

 

1. Натан Забара та Ірме Друкер разом були в таборі на Колимі, де рубали ліс.
2. Кере – позначка в біблійному тексті, як читати, коли написання і прочитання різняться.
3. נהנה מזיו (насолоджується розкішшю, радіє розкоші) – з Вавилонського Талмуду, Берахот 64а:7. Там ідеться про розкіш Шехіни – божественної присутності у світі.
4. Айзік Губерман (1906-1966) – український єврейський поет і драматург, що писав їдишем. Жив в Одесі, був знайомий з Ірме Друкером. 1950 року засуджений за націоналізм, 1955 – реабілітований. Ханан Вайнерман (1902-1979) – український єврейський поет, що писав їдишем. 1948 року засуджений, 1956 – реабілітований. Жив в Одесі, був знайомий з Ірме Друкером. Ноте (Натан) Лур’є (1906-1987) – український єврейський письменник, що писав їдишем. 1950 року засланий на Колиму, 1956 – реабілітований. Жив в Одесі, був знайомий із Натаном Забарою та Ірме Друкером.
5. Инший бік (неправа сторона) – кабалістичне поняття, зворотний бік світу, бік зла.
6. Приповісті 30:31. «Осідланий кінь» (насправді невідомо, про яку тварину йдеться) – одна з істот, які «добре ходять».
7. Вочевидь, ідеться про арабів в Ізраїлі. Згадані письменники «сподіваються на вибавлення» і хочуть репатріюватися. Це дивує, адже жоден із них не репатріювався.
8. Матвій (Мотл) Талалаєвський (1908-1978) – український єврейський письменник, поет, драматург, перекладач. Писав їдишем, українською, російською. Григорій (Гершл) Полянкер (1911-1997) – український єврейський письменник, що писав їдишем.
9. Адаптована цитата з Вавилонського Талмуду, Бава Меція 85b:2. Там ідеться про різницю між мудрецями. Син мудреця, уже наповнений мудрістю – як повний глек. Монета, потрапляючи в нього, не створює шуму. Син неука – як порожній глек. Монета, потрапляючи в нього, шурхотить: «кіш-кіш».
10.  יצר הרע, зле начало – талмудичне поняття, сила, що спокушає людину грішити.
11.  Оголошено инакше, ніж в ориґіналі.
12.  Записано инакше, ніж в ориґіналі. א, як було в арамейською – мовою Ґемари, замість ה – гебрейською, як і є в ориґіналі в Мішні.
13.  Вавилонський Талмуд, Песахім 113а:13.
14.  Буття 25:30: І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим…
15.  Святий Благословенний витягає сонце із піхов, сонце виходить із піхов – талмудичний вислів.
16.  Лєнінка - російська державна бібліотека, але не певно, що йдеться про неї. Невідомо, про які «Старожитності» йдеться.
17.  День короткий, а робота численна – Піркей Авот 2:15.
18.  Плоть і кров сьогодні ось, а завтра – ніц – Ялкут Шімоні 364:1.
19.  … задля цього створений – Піркей Авот 2:8.
20.  І якщо знайдеш покоління, що плекає Тору, поширюй – Вавилонський Талмуд, Берахот 63а:10.
21.  Покликання на суперечку Аврагама з Богом – Буття 18:24-33.
22.  Вавилонський Талмуд, Берахот 35b:7.
23.  … побіжить оленем на службу Творцю – талмудичний вислів.
24.  На мезузі ззовні, часто на футлярі для мезузи пишуть букву ש на позначення імені Бога שדי (Шаддай) або пишуть ціле ім’я. Якщо напис пошкоджено, мезуза некошерна. Окрім того, ім’я Шаддай оберігає домівку.
25.  Суспільний простір (רשות הרבים) й особистий простір (רשות היחיד) – поняття в юдаїзмі. У шабат заборонено переносити речі між особистим простором (домом) та суспільним простором (вулицею, синаґоґою тощо).
26.  Свого власного виноградника не встерегла я – Пісня над піснями 1:6
27.  Я не знайшла книжки наступного 1962 року, але, можливо, ідеться про збірку новел «Дідусь Менделе» 1964.
28.  Буття 1:1.
29.  Традиційне благословення по згадці цадика.
30.  ברא – створив та בריא – здоровий – спільнокореневі.
31.  Імовірно, йдеться про ребе Менахема Нохума з Чорнобиля (1730-1737) – засновника Чорнобильської хасидської династії.
32.  Натан Забара та Ірме Друкер були разом у таборі на Колимі, де рубали ліс.

 

Курсив – арамейська. Підкреслено – їдиш і слов’янські. Жирним – частково або повністю оголошено.

 

26.12.1961

ליבער נתן! שױן דרײ חדשים אז איך האלט אין אײן קרענקען. צװײ חדשים בין איך געלעגען בא די אליעװסקעס אחדש אז איך ליג אין אינסטיטוט פון טעראפיע בא דער אקאדעמיע פון מעדיצינישע װיסנשאפטן. איך קרענק שעפעריש, װײל אף מײנע קרענק װײנט מען כי זהו כל האדם...

און װײל מקרענקט איז מײן ערשטער װוּנטש מיר זאלן זיך אומבאדינגט זען געזוּנטער הײט.

פארגעס ניט און שרײב אן. דײנס אװארט איז בא מיר שטענדיק אנגעלײגט. האב מיר אגליקלעך יאר

דײן ירמיהו דרוקער

 

Любий Носне! Вже три місяці, як я не припиняю хворіти. Два місяці лежав Олевських[1], місяць, як лежу в Інституті терапії в Академії медичних наук. Я хворію плідно, бо над моїми хворобами плачуть, бо от і всього чоловіка...

Коли хворіється, то моє найперше бажання – аби ми неодмінно побачилися в доброму здоров’ї.

Не забудь, напиши. Від тебе слово мені завжди любе. Май мені щасливий рік.

Твій Їрміягу Друкер

 

1. Олевські – можливо, родина Лева Борисовича Олевського (1913-1991), українського актора, композитора, перекладача.

 

11.03.1962

ליבער נתן! א שײנעם און פײנעם גוט יום טוב דיר! זאל יום טוב הױערן אין דײן געצעלט – השמחה במעונו, אין דײן הארצן און אין דײן קעשענע.

זײ געזונט שטארק און שעפעריש. זאל דער דע לפני מי אתה יושב שטענדיק בא דיר זײן הײליק װי דער דע לפני לפני מי אתה עומד...

זאל קײנמאל ניט אױסגעלאשן װערן דײן טעמפעראמענט. דורשטיקע און נײגעריקע װערן קײנמאל ניט אלט, זײנען שטענדיק אין װעג! לאז זיך הערן און זײ מיר ניט קײן אינו נשמע ואינו שומע, קײן אינו נראה ואינו רואה! מיט ליבע דײן ירמיהו

 

Любий Носне! Красно й гарно зі святом тебе! Нехай свято сидить у твоєму шатрі – «радість в оселі його», у твоєму серці й у твоїй кишені.

Будь здоровий, міцний і плідний. Нехай «знай, перед ким сидиш» буде завжди  тобі свято, як «знай, перед ким стоїш»[1]...

Нехай ніколи не вичерпається твій темперамент. Спраглі й допитливі ніколи не старіють, вони завжди в дорозі! Озвися і не будь мені «не чути й не чує», ані «не видно й не видить»[2]! З любов’ю, твій Ірміягу

 

1. «Знай, перед ким стоїш» - тадмудичний вислів.
2. Вавилонський Талмуд, Авот де-рабі Натан 40:10: Є 4 види [лих]: ті, кого видно і хто видить, ті, кого видно, але хто не видить, ті, хто видить, але кого не видно, ті, кого не видно і хто не видить...

 

Курсивом – іврит (не гебраїзми в їдиші, а саме іврит).

 

26.04.1962

ליבער און טײערער נתן!

משנכנס מײ מרבים בשמחה! און דו ביסט דאך ניט פון די מרה שחורהניקעס אפילו אינ דער װאכן, איז זאל גאט העלפן אז אין דײן בטחון זאל זיך ניט ארײנכאפן קײן סיג ופגם און קײן שאטן זאל זיך ניט אװעקלײגן

אף דײנע האפענוּנגען.

האב מיר א פרײלעכן יום טוב און א גליקלעצן תמיד!

זײ געזונט און מוּנטער!

דײן ירמיהו דרוקער

P.S. ניט עננטפערן אף קײן בריװ איז נאך ערגער װי ניט שרײבן. איך װארט נאך אלץ אף דײן בריװ. ואף על פי שיתמהמה אחכה לו..

 

Любий і дорогий Носне!

Травень приходить – багато радості приносить![1] А ти не з депресунів навіть цього тижня, тож нехай Бог допоможе, аби в твою певність не прохопилася жодна вада чи ґандж[2] і жодна тінь не випросталася на твої надії.

Май тут мені веселе свято і щасливе завжди!

Бувай здоровий і веселий!

Твій Ірміягу Друкер

P.S. Не відповідати на листи – ще гірше, ніж не писати. Я все ще чекаю на твого листа. І хоч як він затримається, чекатиму на нього..[3]

 

1. Кіцур Шулхан Арух, Симан 141:1: [місяць] Адар приходить – багато радості приносить.
2. Вислів із літургії Відліку Омера, який припадає на час написання листа.
3. 12 із 13 принципів віри Маймоніда, який є частиною Шахариту (ранкової молитви): Вірую у прихід Машиаха, і хоч як він затримається, однаково чекатиму на нього щодня, що він прийде.

 

Курсивом – гебрейська та іврит.

 

28.09.1963

ליבער נתן בנ אליהו! 28/IX-63  יום כפור

א דאנק דיר פאר די צװײ זשורנאלן און פארן דובנאװ־בוך און אנטשולדיק מיר, װאס איך שיק דיר אפ מיט א פארשפעטיקונג. װאס הערט זיך בא דיר? פארװאס לאזטו זיך ניט הערן? װי אזױ לעבסטו? װי אזױ ארבעט זיך בא דיר? אז איך װעל באקומען פון דיר א באריכותדיקן בריװ װעל איך דיר ענטפערן מיט א נאך מיר באריכותדיקן. שרײב אף װעלכן שטראק דו װילסט. שמע בכל לשון שאתה שומע. זײ געזונט און שטארק! כאפ ארײן דעם גוטן צעטל מיט דער חתימה טובה

דײן האלצפעקער־קאלעגע ירמיהו בן חײם הכהן

 

Любий Натане бен-Еліягу! 28/IX-63 Йом-Кіпур[1]

Дякую тобі за два журнали і книжку Дубнова[2], і пробач мені, що я відписую тобі з запізненням. Що в тебе чути? Чому не чути від тебе? Як тобі живеться? Як тобі працюється? Як отримаю від тебе розлогого листа, відповім тобі ще розлогішим. Пиши в такий термін, як хочеш. Слухай! – усякою мовою, яку чуєш[3]. Бувай здоровий і міцний! Ухопи добрий запис із благою печаттю[4].

Твій колеґа-лісоруб Ірміягу бен-Хаїм Коген[5]

 

1. Йом-Кіпур – День Покути, свято, коли Бог підписує вирок, остаточно вирішує долю людини на наступний рік.
2. Шимон Дубнов (1860-1941) – білоруський єврейський історик, один із центральних істориків єврейства Російської імперії, хасидизму.
3. Вислів із Талмуду. Ідеться про центральний юдейський літурґійний текст Шма Ісраель (Слухай, Ізраїлю).
4. Частина традиційного побажання на Йом Кіпур גמר חתימה טובה – благої печаті (на вироку).
5. Коганім, когени – люди, чий родовід ведуть від роду храмових священників.

 

Курсивом – гебрейська.

 

02.09.1964

ליבער נתן!

אף מײן הערברײשן בריװ האסטו געענטפערט אף יידיש. װעל איך דיר צאלן מדה כנגד מדה – יידיש פאר יידיש.

זע, מה ביני ובניך, דו ענטפערסט מיר אף א פארצװיאכיקן בריװ און איך ענטפער אף א בריװ, װאס איז נאך ניט אלט קײן צװײ װאכן.

דו האסט מיר אנגעזאגט זהר והזהר איך זאל ניט בלײבן קײן בעל חוב און אנשרײבן א גרױסן בריװ "און טאקע פון מאסקװע מיט קאלערלײ נײסן אין און ארום דעם הײמלאנד". װי קאן איך דיר שרײבן פון "אין און ארום דעם הײמלאנד" אז איך בין אזױ װײט פון אים, אז איך האב זיך נאך ניט אױסגעטשוכעט פון מײן קרענק; און דער עיקר פון אַלע עיקרים, װאָס מאכן מיך פאר אן עקר פון בלאָטקעס און פליאָטקעס איז דאס, װאס דער מלאך המות האט זיך דערװוּסט מײן נײעם אדרעס און האט מיך עטלעכע מאל א טרײבער געטאן עד כלות... (איך װױן בא מײנעם א פרײנט א רופא מומחה אין א נײעם ראיאן פון לענינגראדער שאסע און װארט פון טאג צו טאג אף א פוטיאװקע אין א קארדיאלאגישער סאנאטאריע).

פאר דער ציל פון מײן קרענק צװישן די פארשײדענע דרגאס תבורס און פזרס האב איך געהאט א פײנעם שלשלת.

געלײענט בערדיטשעװסקיס און שטײנבערגס חסידישע דערצײלונגען, אכײ געטא־װערק, באזונדערס האב איך הנאה געהאט פון חײם הזזס כתבים נבחרים. איך האב כמעט געלײענט אלע זײנע װערק, װי "ריחײם שבורים", "היושבת בגנים", "אבנים רותחות", "יעיש" חלק א' וחלק ב', "בקץ הימים" און "דלתות נחושת", װעגן  בערגער־קריג אף אוקראינע. איך װײס נישט נאך אזא שרײבער פון אונדזער דור, אז ער זאל אזױ קאנען דאס אוקראינישע שטעטל װי הזז.

חײם הזז האט די פולע רעכט זאגן אין אײנער זײער א דערצײלונג׃ "אױ להם לבריות שרואות ואינן יודעות מה הן רואות, עומדות ואינן יודעות על מה הן עומדות, שומעות ואינן יודעות מה הן שומעות. וי להי לבני-נשי דאין יודעין את הסתר שבגלוי ואת הגלוי שבסתר, וי לאילוּן דמקבלין כל הדברים כחויתן וכצורתן מבלי הסתכלות על אשר ממול ועל אשר מתחת". הזז איז דער גרױסער יורש פונעם לעבעדיקן קלאסיקער ש. י. עגנון.

מיר איז ביז גאר נאענט דער עגנון־הזז־העברײש, ד. ה. דער קלאסישער העברײש פון מענדלע, פרץ און ביאליק, װאס שעפט פון אלע קװאלן, װאס איז א סינטעז פון דער דור דורותדיקער קולטור מיט אלע נײע עלעמענטן, װאס די צײט ברענגט מיט זיך. מיט אײן װארט, איך האלט פונעם העברײש, װאס פארמאקט אלע פארבן פונעם רעגנבױגן. מיר איז פרעמד דער העברײש אן װארצלען, דער העברײש, װאס אײראפײזירט זיך אזױ, אז מ'זעט אים שױן באלד אינגאנצן ניט ארױס. איך קאן אין מױל ניט נעמען דעם עברית פון די צעירים, װאס איז א מין שפראך־דזשאז... איצט עטלעכע װערטער װעגן "קורא יקר". איך בין אודאי צופרידן, װאס איר, דער היפה בנשים געפעלט מײן בוך, װאס עס האט א ציפ געטאן בא דער נשמה נישט אומזיסט האט מײן באבע געזאגט, אז א יידישע נשמה איז נישט צו שאצן. זײער גוט, װאס איר דער היפה בנשים איז גוט. נאר עפעס ספק איך, אז א בעלא איזראלעװנא, זאל זיך פילן װי גאט אין אדעס... אז זי איז װײט פונעם פאלק, פון אונדזער שפראך און פון די אלע אנדערע זאכן, װאס מאטערן אונדז, אין דעם ספק איך ניט. אזעלכע זײנען צום באדױערן, די מערהײט. מער ניט, ערגעץ װוּ טליעט נאך דער ניצול. און א ניצול איז אפהענגיק פונעם װינט, װאס עס בלאזט, א װינט פארלעשט און א װינט פלינקעט פאנאנדער.

אינטערעסאנט צו באמערק, אז בא צענדליקער לײענער פונעם בעלא איזראלעװנא מין האט מײן בוך אין רוסיש ארױסגערופן דעם אינטערעס צו יידיש. מ'האלט זיך אין אײן אײצענען מיט מיר, װי אזױ דערלערנט מען די יידישע שפראך. און אלע אין אײן קול׃ "מיר שטעלן זיך פאר, װי אײער בוך װאלט געקלינגען אין יידיש..."

דו טרײבסט אונגעהײער קאלאסאל איבער "די קאלאסאלע אומגעהײער רײנע נאציאנאלע ליטעראטור אף דער ענגלישער שפראך מיט א מיליאניקן לײענער".

ס'איז חלשות־טראפן, ס'איז די לעצטע רפואה, װען אלע רפואות האבן נישט געהאלפן. דער איצטיקער אמעריקאנער "יידישער ענגליש" איז װי דער פעטערבערגער יאהודישער רוסיש. דעם "װאסכאד" און "ראזסװעט" האבן ניט געלײענט די אסימילירטע, נאר די ישיבה בחורים, װאס האבן אקארשט זיך אױסגעלערנט צענױפלײגן אײן רוסיש אות מיטן צװײטן. אױך די יידישע ענציקלאפעדיע אין רוסיש האט ניט באצירט די אסימילירטע רײכע הײזער, נאר דעם באלעבאטישן גראד, װאס האט געקאנט העברײש און יידיש. די פארשײדענע יושקעװיטשעס, דימאװס און אײזנשטײנס, װאס האבן געשריבן אין רוסיש אױף יידישע טעמעס, זײנען נישט ארײן אין דער יידישער ליטעראטור. און אודאי און אודאי נישט אין דער רוסישער.

דער שליסל צו דער נשמה פונעם לײענער, איז די שפראך פונעם פאלק. שרײבן אין יידיש, שרײבן מיט אותיות מרובעות איז נאך אױך װײט פון יידיש, און אט פון אזא װײטן, קאלטן און פרעמדן יידיש באשטײט דאס שאפן פון גארדאנס און פון לוריעס...

אז יידיש זאל זײן יידיש, דארף ער נאענט זײן צו העברײש, דארף יעדעס װארט זײן ארומגעװאקסן מיט אסאציאציעס, אינטאנאציעס, מיט פסיכאלאגישע און שטײגער־שטריכן.

װאס שײך ביאליקס ציטאטע, איז זי ארױסגעריסן פון קאנטעקסט און זאגט גארנישט. ביאליק איז נישט מיד געװארן צו דערװײזן, אז קײן קולטור קאן זיך נישט שאפן און קאן זיך נישט האלטן אף איבערזעצונגען, ס'איז נישטא אזא איבערזעצונג אזא איבערזעצונג, װאס זאל איבערגעבן אף א געהעריקן קינסטלערשן  אופן דעם ארגינאל. אין אן איבערזעצונג קאן מען איבערגעבן א ספור המעשׂה, א סיוזשעט, נאר אין קײן פאל ניט די בײנדלעך, די אײגנארטיקע קנײטשן און ספעציפישע באזונדערקײטן פון א שפראך.

אין דײן היסטארישן עקסקורס רעכנסטו זיך בלױז מיט די װײנען, װאס זײנען איבערגעגאסן געװארן אין פארשײעדענע פעסער, און די פעסער אלײן שפילן דא דיר קײן ראל ניט. נאר דער אמת איז, װען מ'גיסט איבער דעם װײן פון אײן פאס אין א צװײטער, פארלירט ער זײן שטארקײט, ער הױבט אן אפילו װערן זױערלעך...

זעץ איבער הײנען, אפילו זײנע יידישע מאטיװן אין העברײש אדער אין יידיש, װערט הײנע אוּיס הײנע. און װאס פאר א פנים האבן אונדזערע קלאסיקער אין רוסיש? ס'איז נישט מענדעלע, ס'איז נישט שלום־עליכם און נישט פרץ.

באבעל איז יידישארטיק אין רוסיש, און פרוּװ איבערזעצן זײן רוסיש אין יידיש, פארלירט ער זײן חן.

רוסיש און אוקראיניש זײנען דוכט זיך נאענטע שפראכן, און דאך, װען אפילו די בעסטע רוסישע פאעטן האבן איבערגעזעצט שעװטשענקען, איז פון שעװטשענקען געװארן אוּיס שעװטשענקא.

װאס נאציאנאלער דער שרײבער, אלץ שװערער איז אים איבערזעצן, אלץ שװערער איז אױסגעפינען דעם נױטיקן עקװיװאלענט.

די פילשפראכיקײט בא יידן א דאנק געװיסע היסטארישע סיבות האט צעברעקלט די כוחות, האט מער פאר[אר]עמט װי רײך געמאכט.

אונדזערע חכמים האבן געהאלטן, בני ישראל נגאלו ממצרים, ד. ה. די יידן האבן זיך ניט אסימילירט און זײנען ארױס פון מצרים נאר דערפאר שלא שנו את לשונם!..

און װען זײ האבן בעל כרחם געמוזט אננעמען די גזרה פון אנדערע שפראכן איז געװארפן געװארן דער לאזונג – שמע בכל לשון שאתה שומע, ד. ה. דער שמע, דאס רעליגיעזע און נאציאנאלע דארפן זײן דאס דאמינאנטע אין אלע פרעמדע שפראכן. און אף װיפל דער "שמע" איז ארײנגעדרינגען אין די פארשײדענע פרעמדע שפראכן, זײנען זײ שױן געװארן אײגן. *שנים מקרא ואחד תרגום."* יעדעס הױז און יעדע פאמיליע איז געװען א פעסטוּנג, א בית מקדש קטן, א בית המקדש מעט. אבער איצט? אין אונדזער דור?

װען ירושלים האט געגױסעסט האט רבי יוחנן בן זכאי פארשטאנען, אז די יידישע נאציאנאלע קולטור קאן מען אײנהיטן בלױז אין דער נאציאנאלער שפראך, און ער האט פראקלאמירט יבנה וחכמיה. אזױ האט אױך געטאן רבי יהודה הנשׂיא, װען ער האט געשריבן די משנה. דער רמב"ם אף װעלכן דו פארופסט זיך, אז ער האט געשריבן זײן "מורה נבוכים" אין אראביש, האט אין זײן העברעישן ארײנפיר צו דער משנה געשריבן׃ "אף װיפל די תלמידים װערן אלץ װײניקער און װײניקער און די צרות אלץ גרעסער און גרעסער, זײ באנײען זיך, האט יהודה געשאפן זײן װערק אף צו פארײניקן און צעמענטירן דאס פאלק, א װערק װאס זאל געלערנט װערן און דערמאנען יעדן אײנעם זײן שטאם און זײן אפהענגיקײט.

אזױ האט אױך געטאן דער רמב"ם אלײן, אין די שװערע צײטן פון אסימילאציע האט ער אף א פשוטער און צוגענגלעכער העברײשער שפראך איבערגעגעבן בכתב די תורה שבעל פה.

אױך דער "שולחן ערוך" איז געקומען אין די װײטערדיקע שװערע צײטן מיטן "שמע" אף לשון קודש צו ראטװען פון אסימילאציע, פון אוּנטערגאנג.

יא, יידן האבן גערעדט און געשאפן אף אראביש. ס'איז אבער נישט ריכטיק דײן באהױפטונג, אז אף אראביש האט גערעדט דער רוב מנין ורוב בנין פון פאלק, פוּנקט װי ס'איז נישט ריכטיק, אז דער רוב מנין ורוב בנין פון די אײראפײשע פעלקער האבן גערעדט אף לטײן און דאס רוסישע פאלק אף פראנצױזיש. אראביש װי לאטײן און פראנצױזיש איז געװען די שפראך פון אריסטאקראטיע, די שפראך פון די געלערנטע.

ביז ר' סעדיה גאון, ביז ר' יהודה הלוּי און דעם רמב"ם איז העברײש ארעם געװען פארן דאמלט הײנטצײטיקן פילאסאפישן געדאנק, עס האבן נישט געסטײעט קײן װערטער און קײן באגריפן אף צו פארמולירן און אױסצודריקן דעם געדאנקענגאנג, און די געלערנטע האבן זײערע פילאסאפישע טראקטאטן גענומען שרײבן אין אראביש. והשנית, האבן זײ געשריבן אף אראביש, װײל אין די פילאסאפישע טראקטאטן זײנען געפירט געװארן שטרײטן מיט די אראבער און אנדערע פעלקער װעגן דעם יתר שאת פון דער יידישער רעליגיע, פון דער יידישער מאראל.

נאר װער װאלט געװוּסט פונעם "מורה נבוכים" און פונעם "כוזרי", װען זײ װאלטן נישט איבערגעזעצט געװארן אף העברײש. איך מײן אז קײן אײן ייד פון די שפעטערדיקע דורות האבן נישט געלײענט די ספרים אף אראביש. דאס זעלבע איז מיט פלאװיוסעס "מלחמת היהודים" און קדמוניותי א.א.װ א.ד.ג.

די יידישע געלערנטע פון פערשײדענע צײטן האבן געפילט, אז אױב זײ װילן זײן נאענט צום פאלק, דארפן זײ שרײבן אף דער שפראך, װאס איז הײליק און טײער באם פאלק, און אט איז אװעק א װיכטיקע און טיכטיקע אבער צו פארברײטערן די ראמען פון דער העברײשן שפראך, פון ארײנפירן פרעמדע װערטער, דעם בלע"ז דער בלע"ז האט זיך מיט דער צײט אײנגעבערגערט און איז געװארן ארגאניש אין העברײשער שפראך.

דער רמב"ן, ר"י אלבו און דון יצחק און אנדערע געלערנטע, װאס האבן געקאנט פרעמדע שפראכן, נישט װײניקער װי זײערע פארגײער, האבן שױן געשריבן בלױז העברײש. יא, יידיש איז אין געפאר! עס איז זײער מעגלעך, אז מיט יידיש קאן טרעפן דאס, װאס ס'האט געטראפן מיט די אנדערע 15 שפראכן אף װעלכע יידן האבן גערעדט אין משך פון זײערע פארשײדענע װאנדלוּנגען און איבערװאנדלוּנגען. אײנס אבער באדארף מען געדענקען און ניט פארגעסן, אז קײן אײנע פון די שפראכן אף װעלכע יידן האבן גערעדט איז נישט געװארן קײן פאלקס־שפראך, װי יידיש, אז אף קײן אײנער פון די שפראכן זײנען נישט געשאפן געװארן אזעלכע ליטערארישע װערטן װי אף יידיש. ס'איז גענוג צו זאגן, אז אף יידיש האב געשריבן מענדעלע, שלום־עליכם און פרץ, שלום אש, אפאטאשו, בערגלסאן, לײװיק, מ. ל. האלפערן, האפשטײן און האלקין.

ס'איז ביז גאר אנגענעם באקומען צענדליקער בריװ פון פארשײדענע לײענער, װאס דאנקען פון טיפן הארצן פאר אנטפלעקן זײ די שײנקײט פון פאלק. ס'איז א שׂמחה, אבער פארשטערטע...

מיט ביכער איז מען מיר מהנה בלױז אין מאסקװע. איך האף, אז איך װעל קומען קײן אדעס װעסטו נעמען איבער מיר שעפטום. דערמאן זיך װי איך, דער דער זעגער №1, פלעג דיר אין קאלימא אוּנטערװארפן האלץ, אז דו זאלסט האבן װאס צו שפאלטן און נישט שטײן חס חלילה לײדיק. (איך װעל דיר צושיקן א צעטל פון מײן ביסל ארעמקײט).

איך בין נאך אלץ דאסיק, איך געהער נאך אלץ צו די, װאס פוסעים פסועות קטנות. איך װארט אף א פוטיאװקע אין א קארדיאלאגישער סאנאטאריע היטער מאסקװע. איך װארט אױך באקומען אין דעם יום הדין א גוטן קװיטל... (די בעסטע זײנען שױן לאנג ארױסגעכאפט געװארן.)

זײ געזוּנט און שעפעריש גליקלעך.

לשנה טובה תכתב ותחתם לאלתרי חיים! א גוט יאר! א פרײלעך יאר! איך נעם דיך פעסט ארום דײן ירמיהו דרוקער P.S. פון װילען װײס איך גארנישט.

שרײב דערװײל אף מײן צײטװײליקן אדרעס׃ Москва А-445, Ленинградское шоссе 204, квартал корпус 38, кв. 18, Серебряному Л. М. злу[?] Друкера И. Х.

 

Любий Носне!

На мого листа івритом ти відповів їдишем. Відплачу ж я тобі око за око – їдишем за їдиш.

Дивися, що діється між нами: ти відповідаєш на в труну зацвяхованого листа, а я відповідаю на листа, якому ще й двох тижнім нема.

Ти мені наказав: світись, та стережись, аби я не лишався боржником і написав великого листа «і таки з Москви з усілякими новинами у й навколо вітчизни». Як я можу тобі писати з «у й навколо вітчизни», коли я так далеко від неї, що досі не вичухався зі своєї хвороби; і перш і понад усе, що мені передусім каламутить воду, це те, що Янгол Смерті довідався про мою нову адресу й кілька разів мене погамселив до чортиків... (я живу у свого друга, доброго лікаря, у новому районі Лєнінґрадського шосе й чекаю з дня на день на путівку в кардіолоґічний санаторій).

У справах моєї хвороби між різноманітними сходами, пагорбами й розсіяннями  вийшов мені гарний ланцюжок[1].

Читав хасидські оповідки Бердичевського[2] та Штейнберґа[3], [?] праці з ґето, особливе задоволення отримав від вибраних творів Хаїма Газаза[4]. Я прочитав майже всі його роботи, як-то «Розбиті жорна», «О ти, що сидиш у садках», «Кипуче каміння», «Яїш», частину 1 і частину 2 «У кінці часів» і «Мідні двері», про Громадянську війну на Україні. Я не знаю ще одного такого письменника нашого покоління, який би так знав українське містечко, як Газаз.

Хаїм Газаз має повне право казати в одному зі своїх оповідань: «Горе творінням, що бачать і не відають, що вони бачать, стоять і не відають, на чому вони стоять[5], чують і не відають, що вони чують. Горе їм, синам жінки, котрі не відають прихованого явно і явленого приховано, горе таким, котрі сприймають речі як пригоду й як негоду, не дивлячись на те, що навпроти й на те, що під ногами». Газаз – великий нащадок живого класика Ш. Й. Аґнона[6].

Мені аж дуже близький Аґноно-Газазівський іврит, тобто класичний іврит Менделе[7], Переца[8] і Бяліка[9], що черпає з усіх джерел, що є синтезом споконвічної культури з усіма новими елементами, які приносить із собою час. Одним словом, я про іврит, що вбирає в себе всі барви веселки. Мені чужий іврит без коріння, іврит, який так європеїзується, що його вже майже не розгледіти. Мені на язик не приймається іврит молоді, що він такий ніби мовний джаз... Тепер кілька слів про «дорогу читачку». Я, звісно, вдоволений, що їй, вродливішій посеред жінок, подобається моя книжка, що їй у душі защемило. Не дарма моя баба казала, що єврейську душу не оцінити. Дуже добре, що їй, вродливішій посеред жінок, добре. Тільки щось я сумніваюся, що якась Белла Ізралевна, щоб їй жилось як у Бога за пазухою в Одесі... Що вона далека від народу, від нашої мови і від усіх справ, що нас мордують, у цьому я не сумніваюся. Таких, на жаль,  більшість. Уже ні, десь там тліє спасіння. І спасіння залежить від вітру, що віє, вітер гасить, і вітер знову запалює.

Цікаве спостереження: у десятків читачів штибу Бели Ізралевни моя книжка російською викликала зацікавлення їдишем. Не припиняють радитися зі мною, як вивчити мову їдиш. І всі в один голос: «ми уявляємо, як ваша книжка звучала б їдишем...»

Ти неймовірно колосально перебільшуєш «колосальну неймовірно чисту національну літературу анґлійською мовою з її мільйонними читачами».

Це нюхальні солі, це останній вихід, коли всі инші ліки вже не допомогли. Нинішня американська «єврейська англійська» - як петербурзька єврейська російська. «Восход» і «Рассвєт»[10] читали не асимільовані, а єшиботники[11], які щойно вивчилися розрізняти одну російську букву й иншу. Також Єврейська енциклопедія[12] російською не прикрашала заможні асимільовані господи, лиш добрих хазяїв, що знали гебрейську та їдиш. Всякі Юшкевичі, Димови й Айзенштейни[13], що писали російською на єврейські теми, не ввійшли в єврейську літературу і вже точно не в російську.

Ключ до душі читача – це мова його народу. Писати їдишем, писати квадратним письмом[14] – це ще далеко від їдишу, і з цього далекого, холодного й чужого їдишу складається творчість Ґордонa й Лур’є[15]...

Аби їдиш був їдишем, він має бути близьким до гебрейської, кожне слово має обростати асоціаціями, інтонаціями, психологічними і народними рисами.

Що ж до Бялікової цитати, вона вирвана з контексту й ні про що не свідчить. Бялік не втомлювався доводити, що жодна культура не може творитися й триматися на перекладах, немає такого перекладу, який би точно й майстерно передав оригінал. У перекладі можна передати сюжет, фабулу, але в жодному разі не своєрідні рисочки та специфічні особливості мови.

У своєму гісторичному екскурсі ти зважаєш лише на вина, що їх перелито по різних бочках, а самі бочки не відіграють у тебе ніякої ролі. Тільки от правда в тому, що коли переливати вино з однієї бочки в иншу, воно втрачає міцність, воно починає навіть киснути... Переклади Гайне, навіть його єврейські мотиви, івритом або їдишем, і Гайне – вже не Гайне. А що за вигляд мають наші класики російською? Це не Менделе, це не Шолем-Алейхем і не Перец[16].

Бабель[17] єврейський у своїй російській, а спробуй перекласти його російську їдишем, вона втратить свою принаду.

Російська й українська, здавалося б, близькі мови, а все ж таки навіть коли найкращі російські поети перекладали Шевченка, був Шевченко вже не Шевченко.

Що національніший письменник, то важче його перекладати, то важче відшукати потрібний еквівалент.

Багатомовність із певних гісторичних причин розбила євреям сили, більше збіднила, ніж збагатила.

Наші мудреці вважали, спаслися сини Ізраїля з Єгипту, тобто євреї не асимілювалися й вийшли з Єгипту тільки тому, що своєї мови не змінили!..

І коли вони мусили проти своєї волі приставати на умови инших мов, відкинули девіз – Шма, «Слухай»[18] усіма мовами, що ними чуєш[19], тобто Шма, релігійне й національне, мусять бути домінантою всіма чужими мовами. І оскільки Шма втягнуто в різні чужі мови, вони стають своїми. Двічі Писання й один раз – переклад[20]. Кожна господа й кожен рід були фортецею, маленьким храмом, малим Храмом. Але нині? У нашому поколінні?

Коли пав Єрусалим, рабі Йоханан бен Закай[21] розумів, що єврейську національну культуру можна зберегти тільки національною мовою, і домігся Явне з його мудрецями[22]. Те саме зробив рабі Єгуда га-Насі[23], записавши Мішну. РаМбаМ[24], на якого ти покликаєшся, що він написав свій «Путівник заблуканих» арабською, у своєму гебрейському вступі написав про Мішну: «Оскільки учнів дедалі меншає і меншає, а лиха дедалі більшає й більшає, і воно оновлюється, створив Єгуда свою працю, щоб об’єднати та зцементувати народ, працю, щоб її вивчали, щоб нагадувала всякому й кожному його коріння та його походження[25]. Так зробив і сам РаМбаМ, у тяжкі часи асиміляції він простою й доступною гебрейською мовою передав на письмі усну Тору[26].

Також Шулхан Арух[27] пройшов крізь подальші тяжкі часи із Шма святою мовою[28], аби врятувати від асиміляції, від занепаду. Так, євреї розмовляли та творили арабською. Проте неправдиве твоє узагальнення, що арабською розмовляли левова частка народу, так само, як неправда, що левова частка європейських народів розмовляли латиною, а російський народ – французькою. Арабська, як латина і французька, була мовою аристократії, мовою  вчених.

До р. Саадії Ґаона[29], до р. Єгуди га-Леві[30] й РаМбаМа гебрейська стала забідна для тогочасної філософської думки, не вистачало слів і понять, аби сформулювати й висловити хід думки, і  вчені взялися писати свої філософські трактати арабською. І по-друге, вони писали арабською, бо в філософських трактатах вели суперечки з арабами й иншими народами про верх величности[31] єврейської релігії, єврейської моралі.

Бо хто б дізнався про «Путівник заблуканих» і про «Кузарі», якби їх не переклали на гебрейську. Я гадаю, що ані однісінький єврей із пізніших поколінь не читав ці книги арабською. Те саме з Флавієвою «Юдейською війною»[32] і попередниками і т. д. і т. п.

Єврейські вчені різних часів відчували, що якщо вони хочуть бути близькими до народу, вони повинні писати мовою, яка свята й дорога народові, і ось зникла, важлива й ]?] праця розширення рамок гебрейської мови, бо впроваджують чужі слова, чужомовне. Чужомовне з часом прийнялось і стало орґанічним у гебрейській мові.

РаМбаН, р. Йосеф Альбо, і Дон Їцхак[33], й инші вчені, що знали чужі мови не менше від їхніх попередників, вже писали лише гебрейською. Так, їдиш у небезпеці! Дуже можливо, що з їдишем може статися те, що сталося з иншими 15 мовами, якими євреї розмовляли протягом своїх різноманітних блукань і переблукувань. Одне лиш потрібно пам’ятати й не забувати, що ані однісінька з  мов, якими розмовляли євреї, не стала народною мовою, як їдиш, що жодною иншою з мов не створено таких літературних скарбів, як їдишем. Достатньо сказати, що їдишем писав Менделе, Шолем-Алейхем і Перец, Шолем Аш, Опатошу, Берґелсон, Лейвік, М. Л. Галперн, Гофштейн і Галкін[34].

Аж так любо отримувати десятки листів від різних читачів, що дякують від щирого серця, що розкриваю красу народу. Щастя, але потурбоване...

Книжками мене тішать лише в Москві. Сподіваюся, що я приїду в Одесу, тоді візьмеш наді мною шефство. Пригадай собі, як я, пиляч №1, підкидав був тобі на Колимі дров, аби ти мав що колоти, а не стояти, Боже збав, без діла. (Я тобі надішлю записочку з мого клаптика злиднів).

Я все ще той, я все ще належу до тих, хто ступає маленькими кроками. Я чекаю на путівку до кардіологічного санаторію під Москвою. Я чекаю в Судний день отримати добрий запис... (Найкращі вже давно порозбирали).

Бувай здоровий і щасливий у творчості.

Будь записаний і запечетаний на добрий рік і нараз на життя[35]! Доброго року! Веселого року!

Міцно тебе обіймаю, твій Їрміягу Друкер P.S. Про Вілю[36] нічого не знаю.

Пиши поки на мою тимчасову адресу: Москва А-445, Лєнінґрадське шосе 204, квартал корпус 38, кв. 18, Сєрєбряному Л. М. злу[?] Друкера І. Х.

 

1. "שלשלת הזהב" івритом, "די גאלדענע קײט" в ориґіналі їдишем («Золотий ланцюжок») – поняття неперервності єврейської культури, взяте з однойменної п’єси Й. Л. Переца, 1909.
2. Міха-Йосеф Бердичевський (псевдонім Бін-Ґоріон) (1965-1921) – український єврейський письменник, журналіст і дослідник. Він збирав і публікував єврейські легенди й народні казки.
3. Єгуда Штейнберг (Їдл Штейнберг) (1863 – 1908) – письменник і педагог, писав івритом і їдишем. 1904 року видав «Хасидські оповіді» івритом, 1910 – «Хасидські гісторії й оповідки» їдишем.
4. Хаїм Газаз (1898-1973) – ізраїльський письменник. «Розбиті жорна», 1942; «Кипуче каміння», 1946 – збірки оповідань. «О ти, що сидиш у садках», 1944; «Яїш», 1947-1952 – романи. «У кінці часів», 1950 – п’єса з трьох дій. «Мідні двері», 1956 – оповідання.
5. Вавилонський Талмуд, Хаґіґа, 12b:2.
6. Шмуель Йосеф Аґнон (Шмуель Йосеф Галеві Чачкес, 1888-1970) – письменник їдишем та івритом, лавреат Нобелівської премії з літератури 1966 року.
7. Менделе Мойхер-Сфорім (Шолем-Янкев Абрамович) (1836-1917) – білоруський єврейський письменник, що писав івритом і їдишем. Менделе Мойхер-Сфоріма, Шолем-Алейхема та Їцхока Лейбуша Переца вважають засновниками літератури їдишем. Менделе Мойхер-Сфорім є також одним із засновників модерної літератури івритом.
8. Їцхок Лейбуш Перец (1852-1915) – польський єврейський письменник, що писав переважно їдишем (також івритом і польською).
9. Хаїм Нахман Бялік (1873-1943) – український єврейський поет, есеїст, перекладач, редактор, що писав івритом та їдишем. Один із засновників модерної літератури івритом.
10.  «Восход» - щомісячний журнал, присвячений інтересам євреїв, що виходив у Санкт-Петербурзі 1881-1906 років. «Рассвєт» - щотижневий журнал російських євреїв, що виходив у Санкт-Петербурзі 1879-1883 років.
11.  Єшиботник – учень єшиви, традиційної інституції для вивчення Талмуду.
12.  Єврейська енциклопедія Брокґауза і Єфрона – перша в Російській імперії єврейська енциклопедія, видана в 16 томах 1906-1913 років.
13.  Семен Юшкевич (1868-1927) – російськомовний український єврейський письменник і драматург. Осіп Димов (Йосиф Перльман) (1878-1959) – польський єврейський письменник і драматург, що писав російською та їдишем. Сєрґєй Ейзенштейн (1898-1948) – латиський єврейський режисер, художник, сценарист, теоретик мистецтва, педагог, що писав російською мовою.
14.  Квадратне письмо – найпоширеніший варіант єврейського письма.
15.  Ілля Гордон (1907-1989) – радянський єврейський письменник, військовий кореспондент та партпрацівник, що писав їдишем. Ідеться або про Ноте Лур’є, або про Нояха Лур’є, або про обох. Ноте (Натан) Лур’є (1906-1987) – радянський єврейський письменник, що писав їдишем. Ноях Лур’є (1885-1960) – радянський єврейський письменник і перекладач, що писав їдишем.
16.  Шолем-Алейхем (Шолем Рабинович) (1859-1916) – український єврейський письменник, що писав їдишем, івритом і російською. 
17.  Ісак Бабель (Бобель) (1894-1940) – український єврейський письменник, що писав російською мовою.
18.  Шма Ісроел, або Шема Ісраель («Слухай, Ізраїлю!») – центральний літургійний текст у юдаїзмі, що стверджує основи віри.
19.  Вислів трапляється в різних трактатах Вавилонського Талмуду.
20.  Вавилонський Талмуд, Берахот 8a:30.
21.  Йоханан бен Закай – мудрець Мішни, що жив у 1 ст. н. е. Трактат Ґітін розповідає, що Йоханан бен Закай допоміг імператору Веспасіану вдягти сандалію, яка не вдягалася. За це, збираючись зруйнувати Єрусалим, імператор дозволив мудрецю попросити будь-що. Йоханан бен Закай попросив зберегти місто Явне, важливий мішнаїтський центр, й династію мудреця рабана Ґамліеля, а також послати лікаря, щоб вилікувати рабі Садока. Йоанан бен Закай оселився в Явне, вчив там своїх учнів, відроджував і підтримував традицію вченості.
22.  Вавилонський Талмуд, Ґітін 56b:5.
23.  Єгуда га-Насі – мудрець Мішни, що жив у 2 ст. н. е., основний упорядник і редактор Мішни.  
24.  РаМбаМ (рабі Моше бен Маймон, Маймонід) (1138-1204) – сефардський єврейський філософ, лікар, вчений Тори.
25.  Зі вступу до Мішне Тора: «Але чому наш святий Учитель так вчинив, а не лишив усе як було? Бо побачив, що учні меншаться і йдуть, а біди приходять усе нові». Це вступ до Мішне Тора, а не до Путівника заблуканих, як вказав Ірме Друкер. Це дві основні праці Моше Маймоніда. Проте він цитує «гебрейський вступ» до Путівнка заблуканих. Путівник заблуканих в ориґіналі цілком написаний юдео-арабською, а Мішне Тора – раніше і гебрейською. Друкер сприймає Путівник заблуканих як вершину творчості Маймоніда, а Мішне Тора – як «гебрейський вступ».
26.  Письмова Тора – Мойсеєве п’ятикнижжя. Усна Тора – уся подальша традиція юдейської літератури, яка ввійшла в канон.
27.  Шулхан-Арух – доступний загалу кодекс юдейського права (Галахи), укладений у 16 столітті сефардським рабином Йосефом Каро.
28.   לשון־קודש(свята мова) – гебрейська й арамейська, мови священних текстів. Так називають також гебрейсько-арамейськи елемент їдишу.
29.  Саадія Ґаон (бл. 892-942) – єврейський філософ, рабин, ґаон (голова однієї з вавилонських академій Талмуду 7-11 століття) з Абасидського халфіату.
30.  Єгуда га-Леві (бл. 1075-1142) – сефардський єврейський філософ, лікар і поет. Найбільше відомий філософським трактатом Сефер га-кузарі (Хозарська книга).
31.  Яків до Рувима в Бутті 49:3: Рувиме, ти мій перворідний, моя міць і початок ти сили моєї, верх величности й верх ти могутности!
32.  Йосиф Флавій – геленістичний єврейський історик 1 ст. н. е. «Юдейська війна» - його праця грецькою мовою про єврейське повстання 66-70 років.
33.  РаМбаН (рабі Моше бен Нахман, Нахманід) (1194-1270) – юдейський учений, сефардський рабин, філософ, лікар, кабаліст, коментатор Біблії. Йосеф Альбо (1380–1444) – іспанський єврейський філософ. Їцхак Абрабанель (1437-1508) – сефардський єврейський філософ, коментатор Біблії, державний діяч.
34.  Шолем Аш (1880-1957) – польський єврейський письменник, драматурґ, есеїст, що писав їдишем. Йосеф Опатошу (1886-1954) – польський єврейський письменник, що писав їдишем. Довід Берґельсон (1884-1952) – український єврейський письменник, що писав їдишем. Г. Лейвік (Лейвік Галперн) (1888-1962) – білоруський єврейський письменник, що писав їдишем. Мойше-Лейб Галперн (1886-1932) – український єврейський поет, що писав їдишем. Довід Гофштейн (1889-1952) – український єврейський поет, що писав їдишем. Шмуель Галкін (1897-1960) – білоруський радянський єврейський поет, що писав їдишем.
35.  В юдейській традиції Бог записує праведників у Книгу життя, яку розгорне в Судний день у кінці часів і воскресить тих, хто там записаний. На Рош га-шана (новий рік) Бог записує долю людини на прийдешній рік, насамперед чи вона його переживе. Тому основне традиційне побажання – Будь записаний на добрий рік. У Йом Кіпур (день покути), за тиждень після Рош га-шана, Бог запечатує записи, тому традиційне побажання на це свято – Доброї остаточної печаті. נִכְתבִין וְנֶחְתמִין לְאלְתר לְחַיִּים (записані й запечетані на життя) – так сказано про праведників у Вавилонському Талмуді Рош га-шана 16b:12. Ірме Друкер трохи змінив вислів, допустивши граматичну помилку. У לְאלְתר לְ є частиною прислівника, а в לְחַיִּים – прийменником «на». Ірме Друкер прибрав друге לְ й пов’язав два слова, ніби вони обидва – іменники.
36.  Віля (Віталій) Свєчинський був разом із Ірме Друкером і Натаном Забарою на Колимі.

 

Курсивом – іврит або гебрейська.

 

02.06.1969

טײערער נתן!

איך באגריס דיך הארציק מיט דײן נײער דירה! זאל דיר אין דער נײער דירה שטענדיק זײן גוט און שטענדיק זאל מען קאנען זאגן – שהשמחה במעונו!

דירה נאה און כלים נאים און אשה נאה (דער גאט װאס האט דיר צוגעשיקט די צװײ נאות װעט איר אױך צושיקן די דריטע...) מרחיבים דעתו של אדם.

זאל דײן געמיט שטענדיק זײן א פארברײטערטער, אן אופגעלײקטער, דו זאלסט זײן א מכניס אורח און דו זאלסט פארלאנגען, אז אף דײן נײעם אדרעס זאלן אנקומען װאס מער בריװ, און שטענדיק זאל זיך דיר װעלן ענטפערן אף זײ.

משנה מקום משנה מזל!

איז זאל דיר דער נײער מקום ברענגען בלױז מזל!

ס'זאל זיך װעלן שרײבן און גוט באקומען!

זײ געזונט און גליקלעך

דײן ירמיהו דרוקער

Дорогий Носне!

Від серця вітаю тебе з новою квартирою! Хай тобі буде в новій квартирі завжди добре, і нехай завжди можна буде сказати, що радість в оселі його[1]!

Мила оселя, і миле начиння, і мила жінка (Бог, що тобі послав двох милих, пошле тобі і третю...) підносять розум людський[2].

Нехай твій настрій завжди буде розпросторений, веселий, будь гостинний і вимагай, аби на твою нову адресу приходило щонайбільше листів, і нехай тобі завжди хочеться на них відповідати.

Нове місце – нове щастя[3].

Тож хай тобі нове місце приносить лише щастя!

І хай тобі хочеться писати й радо приймати листи!

Будь здоровий і щасливий

Твій Їрміягу Друкер

 

1. Талмудичний вислів.
2. Мила оселя, мла дружина й миле начиння підносять розум людський – Берахот 57b.
3. Дослівно: Хто змінює місце, змінює щастя (талан). Гебрейське прислів’я.

 

02.10.1970

ליבער און טײערער נתן!

דײן בריװל באקומען און געמאכט דעם שײנעם און פײנעם "שהחינו". כי "ברײנגערן" איז געװען בא מיר און איבערגעגעבן א לעבעדיקן גרוס פון דיר. דאס איז א גוטער סימן, ס'איז א סימן, אז פון הײנט אן און װײטער װעסטו מיך פארשיטן מיט בריװ.

ח. נ. ביאליק האט אמאל געהאט געזאגט׃ איך האב פײנט דרײערלײ מינים פרױען׃ 1) די װאס רעדן העברײש 2) די װאס רױכערן 3) און די װאס פארן רײטנדיק. דאס איז געװען אין זײן צײט. און אוּנדזער צײט אז א יונגע פרױ שטרענגט אן אירע כחות צו באהערשן טאטע־לשון, קומט איר א שײנער קניפ אין בעקל. כן ירבו וכן יפרוצו. זי מאכט א גוטן אײנדרוק. מיר געפעלט בלױז ניט איר בטול באציוּנג צו יידיש. װעמענס װירקונג איז דאס?

פון װעלװעלען און הײמקען האב איך געהערט. פאר חײמקען האב איך עפעס מורא, ער איז כידוע א שטיקל שיזאפרעניקער און חרש, שוטה וקטן פגיעתם רע.

איך בין דער מקנא, װאס דו טראכסט פארן קײן מאסקװע און זיך אראפכאפן קײן לענינגראד, איך בין שױן ניט ביכולת מאכן אזעלכע רײזעס. מיר איז שטרענג פארבאטן בײטן דעם קלימאט. מיר איז אפט שװער איבערפארן פון אײן גאס אין דער צװײטער. פארגעס ניט, אז דו ביסט אן אנפאנגער און איך בין א סטענאקארדיסט מיט א גרױסן סטאזש, איך האב זיך היפש געמאטערט בינן אינפארקט און ניט װײניקער נאכן אינפארקט. דערבײ בין איך ניט בלױז קײן הארציקער נאר אױך א קאפ־מענטש מיט א שװערער היפערטאניע און מיט אן אָבליטירירוײשטשי ענדאטאריט, אױסער שאר ירקות.

גרינגער איז מיר געװארן בלױז מיט דעם, װאס איך באדארף ניט אנקוּמען צו דער גיכער הילף. מײן פרױ האָט זיך אױסגעלערנט די מלאכה און הערט מיך ניט אוף שטערן.

איצט האַלט איך באַ דער סדרה רעטאבאָליל. דאס איז אזא אינעקציע װאס מער װי אײנמאל טאר מען עס ניט נעמען אײן אמפולע קאסט 2 רובל.

 (װאס שײך אלדאס איבעריקע איז ניטא אזא רפואה, אזא שטעכעניש און אזא ברעזעניש, װאס איך האב נישט פארזוכט).

אװדאי און אװדאי מוזן מיר זיך הײנטיקס יאר תשל"א (1971) באגעגענען דא אף דער װעלט, װײל װער װײסט צי אף יענער װעלט קומען בכלל פאר באגעגענישן?

זײ מיר געזונט און שטארק און לאז זיך הערן אפטער!

דרישת שלום ואחולים לזשעניע בת ברוך!

בהוקרה ובחבה

שלך ירמיהו דרוקער

Любий і дорогий Носне!

Твого листа отримав і гарно помолився «Ше-гехеяну»[1]. Бо «Привів»[2] мені й передав від тебе живе вітання. Це добрий знак, це знак, що віднині ти закидатимеш мене листами.

Х. Н. Бялік[3] колись був сказав: «Я ненавиджу три види жінок: 1) тих, що говорять івритом; 2) тих, що курять; 3) і тих, що їздять верхи. Це було у його час. А в наш час, коли молода жінка напружує всі свої сили, щоб опанувати батьківську мову[4] її гарненько гладять по голівці. То більше множились та більше ширились[5].

Вона справляє гарне враження. Але мені зовсім не подобається її заперечення стосунку до їдишу. Чий це вплив?

Чув про Велвла й Хаїма[6]. Побоююся за Хаїмчика, він, як відомо, трохи шизофренік, а недобра сутичка з глухонімим, безумним і малим[7].

Я заздрю, що ти думаєш їхати в Москву й заскочити до Лєнінґрада, я вже не здатен на такі подорожі. Мені суворо заборонено змінювати клімат. Мені часто тяжко проїхати з однієї вулиці на иншу. Не забувай, що ти – початківець, а я – стенокардист із великим стажем, я неабияк намучився під час інфаркту й не менше після інфаркту. Тож тепер я не лише не сердечна, а ще й головаста людина з тяжкою гіпертонією й облітеріруїщим ендотаритом[8], окрім усього иншого букету.

Легше мені стало лише з тим, що мені не потрібно звертатися до швидкої допомоги. Моя дружина вивчила цю справу й не припиняє мені докучати.

Зараз проходжу курс ретаболілу. Це така ін’єкція, яку більше за раз не можна колоти, одна ампула коштує 2 рублі.

(Що ж до всього надмірного, немає таких ліків, щоб так стріляло й так крутило, що я не перепробував).

Певно й ясно, ми мусимо цього 731 (1971) року зустрітися на цьому світі, бо хто знає, чи на тому світі взагалі бувають зустрічі?

Будь мені здоровий і міцний і давай про себе чути частіше!

Вітання й побажання Жені, доньці Боруха[9]!

Вдячний і зобов’язаний

Твій Їрміягу Друкер

 

1. Шегехеяну – молитва, яку читають, коли стається щось рідкісно і несподівано радісне та з инших особливих радісних приводів.
2. Імовірно, переклад елементу благословення Шегехеяну: і привів нас до цього часу.
3. Хаїм Нахман Бялік (1873-1934) – український єврейський письменник, поет, публіцист, перекладач, один із засновників літератури сучасним івритом. Писав івритом і їдишем.
4. Їдиш традиційно називали материнською мовою. Її вважали мовою жінок, настомість святу мову (гебрейську й арамеську) – мовою чоловіків. Аналоґічно до «материнської мови», Друкер називає гебрейську/іврит «батьківською мовою».
5. Вихід 1:12: Але що більше його гнобили, то більше він множився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів.
6. Велвл і Хаїм – невизначені особи.
7. Трохи спотворена цитата з Мішни, Бава Кама 8:4. Глухонімий, безумний і малий – галахічна катеґорія людей, що не несуть відповідальність за свої вчинки й виконання заповідей. У Бава Кама 8:4 йдеться про те, що сутичка з ними недобра, бо хто скривдить їх, несе відповідальність, а самі вони з кривду иншому – ні.
8. Облітеруючий ендартеріїт – системна хвороба артерій, особливо в кінцівках.
9.  Женя – імовірно, Євгенія Бухіна, якій Забара давав уроки івриту. Борух – вочевидь, її батько.

 

Курсив – іврит або гебрейська (не гебрейський елемент їдишу).

 

17.12.1970

נתן רחומאי!

מן המצר (קרי מבית החולים) בלב קרוע ונשבר אקראך ומברך אותך בשנה טובה ופוריה, בחיים שאין בהם בושה וכלימה.

יהי לבך ער תמיד לרחש חייך הפנימיים ותהא נשמתך עשירה וכבירה עם כאבה ושמחתה, אמונתה וכפורתה, אהבתה ושנאתה עם כל הפוכיה ונגודיה.

הבה נמלא את האשישות! לחיים! ולא לחיים של אבי געלעבט, אלא לחיים טובים. הבה לחיה את כל החיים עם גווניו וגווני גווניו – מהציפורן עד הקדקוד!

שנה טובה ומבורכת לתלמידך ולמכירתו!

היה שלום ושלם!

ברגשו אהבה

שלך

ירמיהו דרוקער

 

Любий мій Натане!

Із лиха (читай: з лікарні), із роздертим і розбитим серцем Тебе прикликаю й бажаю тобі доброго й плідного року у житті, що в ньому немає ні сорому, ні ганьби.

Хай буде серце твоє завжди чуле до шепотіння твого внутрішнього життя, і хай буде душа твоя можна й сильна у болю і в радості, і в вірі, і у прощенні, у любові й ненависті з усіма перешкодами й перипетіями.

Наповнімо ж коржики[1]! Будьмо! І не будьмо, аби лиш бути, а будьмо в добрі. Будьмо все життя в усіх його відтінках і відтінках його відтінків – від тім’я до нігтика на нозі!

Доброго і благословенного року твоєму учневі та його промислу!

Будь цілий і цілісний!

Зі щирою любов’ю,

твій

Ірміягу Друкер

 

1. אשישה (ашіша) – святковий ритуальний коржик із родзинками.

 

Курсив – їдиш.

 

20.07.1971

ליבער און טײערער נתן!

איש היה בעיר קייב (זאל גאט אפהיטן פון "והיה" ס"וועט נאך זײן נישט בלויז היה נאר אויך ויהיה..) ושמו נתן. ווערט דער נתן פארפאלן גלײך ווי אין וואסער ארײן. שרײבט נישט אן קיין ווארט, גלײך ווי מיר זײנען קײנמאל קײן חוטבי עצים ניט געווען.

מיט מיר האט געהאלטן גאר שמאל. דרײ חדשים האט מיך געמאטערט דער עכב אינפארקט, דרײ חדשים האט געוועלטיקט איבער מיר דער אינפארקט הגדול הגבור והנורא (א צווייטער, און דערבײ א שווערער אינפארקט האט עפעס צו זאגן...) דערנאך זײנען געקומען שווערע אטאקעס, וואס פלעגן געדויערן צו 6 שעה. 

הקיצור, אין משך פון נײן חדשים בין איך געווען מער א דארטיקער ווי א היגער. 

איצט, אז איך האב זיך אביסל אויסגעטשוכעט, האב איך גענומען זוכן מײנע פרײנט. און דיך זע איך ניט, און דיך הער איך ניט!

גזלן! רוצח! לאז זיך הערן! וווּ ביסטו? וואס איז מיט דיר? ווי האלסטו אין דער וועלט? שרײב אן און בארוּיק מײן לב נשבר וקרוע.

די פסיעות גדולות האבן מיך פארלאזן. די פסיעות קטנות פירן מיך ניט אהין וווּ דאס הארץ גלוסט.

די ירידות - דאס הײסט אראפ פון די טרעפ זײנען אסך גרינגער ווי די עליות. בינ איך קאראפקע זיך ארוף אפן דריטן שטאט קאן מען בא א גיכן דאוונען אנהייבן פון "מה אבו" און ענדיקן מיט "עלינו".

איך לײען צו ביסלעך (אין די שװערע חדשים האב איך געקענט לײענען בלױז די ביבל און ביאליקן)

װען קײנער איז נישטא זינדיק איך אונטער צו ביסלעך מיט דער פען. דער זשורנאל װערט ערגער און ערגער, אומרײנער און אומרײנער. סהײבט אן װערן א בזיון נישט בלױז שרײבן אין אים נאר אױך אים האלטן אין די הענט.

שרײב אן א גענױעם בריװ, װעלן מיר כאפן א שמועס הגדול הגבור והנורא!

רוף זיך אפ!

מיט ליבשאפט דײן ירמיהו דרוקער

 

Любий і дорогий Носне!

Був чоловік у місті Києві (хай береже Бог від «і було», буде ще не тільки було, а ще й і буде..) І ім’я йому Носн. І от зникає цей Носн, точно ніби в воду канув. Не пише ані слова, точно ніби ми ніколи й не були лісорубами.

Мені ведеться геть кепсько. Три місяці мордував мене затяжний інфаркт, три місяці володарював наді мною інфаркт, великий, могутній і страшний[1] (другий, а отже тяжчий інфаркт, це про щось та й свідчить...) Тоді прийшли тяжкі напади, що тривали до 6 годин.

Словом, протягом дев’яти місяців я був ближчий до того світу, ніж до цього.

Тепер, коли трохи вичухався, я взявся шукати своїх друзів. А тебе не бачу, а тебе не чую!

Розбійнику! Убивце! Озвися! Де ти? Що з тобою? Як живеться тобі на світі? Напиши і заспокой моє розбите й роздерте серце.

Великі кроки мене покинули. Малі кроки ведуть мене не туди, куди прагне серце.

Спуски – тобто вниз зі сходів – значно легші, ніж підйоми. Поки я видираюся на третій поверх, можна швиденько почати молитися від «що прийшов» і закінчити «на нас»[2].

Я читаю потрошечку (у тяжкі часи я міг читати лише Біблію й Бяліка[3]).

Коли нікого нема, потроху підгрішую пером.  Із журналом стає гірше й гірше, нечистіше й нечистіше. Починає бути гидко не тільки писати в ньому, а навіть  тримати його в руках.

Напиши добрячого листа, вихопимо балачку, велику, могутню і страшну[1]!

Озвися!

З любов’ю, твій Ірміягу Друкер

 

1. Біблійні епітети Бога, наприклад Неемія 9:32.
2. Невизначена молитва.
3. Хаїм Нахман Бялік (1873-1934) – український єврейський письменник, поет, публіцист, перекладач, один із засновників літератури сучасним івритом. Писав івритом і їдишем.

 

Курсив – іврит (не гебраїзми в їдиші, а саме іврит).

 

05.08.1971

טײערער נתן!

מ צעפארט זיך... איז שױן פאדריאטשיק אױך נישטא צװישן אונדז. ער האט מיר צוגעשיקט א ספר אלס מתנה. אין זײן געזעגונגס־בריװ שרײבט ער׃ "דעם 29-טן ד. ח. פליען מיר אהײם, אין לאנד פון אוּנדזער בראשית, אין לאנד פון אוּנדזער העראישן הײנט און כשופדיקן מארגן". דו האסט אף געװיס אױך באקומען פון אים א געזעגענונגס־בריװ. א שאד, געװען א ייד א למדן און געבליבן זײנען בלױז גראבע יונגען מיטן רב־הטבח בראש.

איך בין זײער צופרידן מיט דײן פרוכטבארקײט מיט דײן פארמעסטן זיך אף די ברײטע היסטארישע לײװנטן.

אף װיפל דו האלטסט ערשט באם רמבמס טוט װיל איך דיר ברענגען דא דעם רמבמס א זאג׃ "הליכה מן הקצה לקצה מביאתו לאדם בשביל הזהב".

איז אט װינטש איך דיר דורכגײן בשלום "מן הקצה לקצה" ארוף אין "שביל הזהב" און אונדז מהנה זײן מיט װערק פון כלו מקשה זהב טהור.

איך בין נאך אלץ א תלױ על בלימה, א זולל וסובא פון ניטראגליצערין. ביז אהער איז מיר געװען שװער אפילו א בריװ אנשרײבן, ארײנקוקן אין א ספר. איצט שרײב איך בריװ און ענטפער אף בריװ. לײען און פרוּװ דעריאגן די דורכגעלאנגטע צײט. די טעג שטארק הנאה געהאט פון יהודה בורלאס "עוללות עקביה". א גענױער מײסטער, א גענױער קענער פון די תמנער יידן.

שױן באלד א יאר אז איך באקום נישט קײן בירור. שיקן האט מען מיר ארױסגעשיקט א סך און באקומען האב איך גארנישט.

װאס שײך דעם אדעסער רעװל האט ער כּשר פארדינט מיואל אים ברעכן די בײנער. נאר װאס איז ער אנטקעגן דעם רעװל און װעמנס הענט ס'איז דער גורל פון דער יידישער ליטעראטור?!

איך האב נאך א פערטע טײל "ערב" נישט געלײענט. אזױ, אז מיר איז שװער עפעס זאגן. הלװי זאל זײן גוט. לעצטנס האבן זיך געדרוקט אזױפל שמאטעס פון דײנע קיעװער (טאלאלאעװסקי און פאליאנקער) אז ס'מעג זיך שױן עפעס װײזן רעכטס. די צאל לײענער װערט קלענער און קלענער און די צאל שרײבער װערט נישט גרעסער. אן לײענער און אן שרײבער קאן קײן זשורנאל לאנג ניט לעבן.

איז װאס זשע װעט זײן? נאר אל יאוש!

לעצטנס האט מיך גענומען ציען צום שרײבטיש ס'איז נאך דא א װעלט צו זאגן און זאגן. א ביסעלע כּחות, כאטש מער א ביסעלע כּחות!

זײ געזונט און שטארק! פארגעס ניט! שרײב אפטער!

דײנס א װארט איז בא מיר שטענדיק אנגעלײגט.

איך נעם דיך הארציק ארים.

מיט ליבשאפט

דײן ירניהו דרוקער

 

Дорогий Натане!

Люди роз’їжджаються… Подрячик[1] уже не з нами. Він мені надіслав у подарунок книгу. У прощальному листі він пише: «29-го цього місяця летимо додому, на Землю нашого Початку, на Землю нашого героїчного сьогодні та дивовижного завтра». Ти також, звісно, отримав від нього прощального листа.

Шкода, був єврей, учений[2], а лишилися самі грубі юнаки з великим м’ясником на чолі.

Я дуже задоволений твоєю плідністю, твоїм замахом на широкі історичні полотна.

Оскільки ти тримаєшся рамбамщини, я хочу тобі тут навести один Рамбамів вислів: «Шлях від крайності до крайності, від зачаття до людини, дорогий, мов золото»[3].

Тож от і я бажаю тобі пройти з миром «від крайності до крайності» «дорогою золота» і нас красувати працею цілком зо щирого золота.

Я все ще на нічому повішений[4], пожирач і поглинач[5] нітроґліцерину. Донині було мені тяжко навіть листа написати, зазирнути у книгу. Тепер я пишу листи й відповідаю на листи. Читаю й намагаюся наздогнати розтягнутий час. Днями  отримав велике задоволення від «Пригод Акавії»[6] Єгуди Бурли. Правдивий майстер, правдивий знавець єменських євреїв.

Уже майже рік, як я не отримую жодного остаточного рішення. Посилати посилали мене всюди, але не отримав я нічого.

Що ж до одеського Ревл[7], на славу він послужив Йоелю[8], розбиваючи йому кістки. Тільки що він супроти Ревл і в чиїх руках доля літератури їдишем?!

Я поки не прочитав четверту частину «Вечора»[9]. Так що мені важко щось сказати. Хоч би було добре. Останнім часом друкували так багато клікбейту твоїх киян (Талалаєвського й Полянкера[10]), то, може, вже щось повертається на правильний шлях?. Кількість читачів стає менша і менша, і кількість авторів не зростає.

Без читачів і без авторів жоден журнал не довго не протягне.

То що ж буде? Лиш не втрачай надії!

Останнім часом взялося мене тягнути до письмового стола. У мене ще цілий всесвіт, казати й казати. Трішечки сил, хоч би ще трішечки сил!

Бувай здоровий і міцний! Не забувай! Пиши частіше!

Слово твоє мені завжди дорогоцінне.

Сердечно тебе обіймаю.

З любов’ю

Твій Їрміягу Друкер

 

1. Особу не визначено.
2. У єврейському навчанні.
3. Узагальнення четвертої статті «Восьми статтей» Рамбама, де йдеться про те, що будь-яка крайність – зло, а добро – посередині.
4. Йов 26:7: Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив.
5. Талмудичний вислів.
6. Єгуда Бурла (1886-1969) – палестинський та ізраїльський письменник. Історія Акавії, або Пригоди Акавії – його роман 1939 року. Ірме Друкер допустив помилку в назві: "עוללות עקביה" заміть עלילות עקיבה"».
7. Видання не визначено.
8. Особу не визначено.
9. Вечір – їдишемовний роман із 4 частин Елі Шехтмана. Він виходив частинами в Советіш геймланд в 1961-1968 роках, а книжкою – 1965 року.
10.  Матвій (Мотл) Талалаєвський (1908-1978) – український єврейський письменник, поет, драматург, перекладач. Писав їдишем, українською, російською. Григорій (Гершл) Полянкер (1911-1997) – український єврейський письменник, що писав їдишем.

 

Курсив – гебрейська або іврит (не гебраїзми в їдиші, а саме гебрейська\іврит).

 

18.10.1971

מײן ליבער און טײערער נתן!

איך האב דיך באגריסט מיטן אנקומען פונעם יאר תשל"ב. קײן ענטפער ניט באקומען. דאס באומרויקט מיך זײער שטארק. װײל װער נאך װי איך פארשטײט, װאס עס באטײט א אינפארקט. מבשרי אחזה!

בעט איך דיר זײער און זײער מיר מיטטײלן װעגן דײן געזונט־צושטאנט. דער טשערניבילער רבי ז"ל פלעגט שטענדיק זאגן און טײטשן אף זײן אױפן בראשית ברא – פריער פון אלץ באדארף מען זײן געזונט! בא מיר איז דער תשל"א געװען א ביטער יאר. דרײ חדשים זיך געמאטערט מיט א ערב אינפארקט, דרײ חדשים בין איך געלעגן אין געהאקטע װוּנדן מיט א אינפארקט הגדול  הגבור והנורא ביז איצט לאזן מיך ניט אפ צו נאכװײענישן.

איך בין אן עומד )גיכער א שוכב(, על שלשת דברים, אף איניעקציעס און אײנשפריצונגען, ניטראגליצערין און דעפרעסין.

נאר װי ס'זאל ניט זײן, טו איך אלץ, איך זאל ניט שטארבן פארן טױט. איך לײען דער עיקר אין עברית. זינדיק אפילו פון מאל צו מאל אױנטער מיט דער פען.

איך װארט פון דיר א גענױעם בריװ מיט א גרױס׃ חטאתי!

און זײ זיכער, איך װעל זיך לאנג ניט לאזן בעטן און גלײך דיר צושיקן מײן מחול לך!

זײ געזונט און שטארק און דערקװיק מײן צעבראכן הארץ מיט פרײלעכע נײעס, מיט בשׂורות טובות ישועות ונחמות.

איך נעם דיך פעסט ארום

מיט ליבשאפט

דײן ירמיהו דרוקער

 

Мій любий і дорогий Натане!

Я тебе привітав із приходом нового 5732 року. Жодної відповіді не одержав. Це мене дуже сильно непокоїть. Бо хто, як не я, розуміє, що означає інфаркт. І з тіла свойого я побачу![1]

Прошу тебе дуже-дуже посвячувати мене у стан твого здоров’я. Чорнобильський ребе світлої пам’яті завжди казав і тлумачив на свій лад На початку створив[2] – передусім потрібно людині бути здоровою[3]! Для мене 5731 був гірким роком. Три місяці мучився після інфаркту, три місяці мучився різаними ранами від інфаркту, великого, могутнього і страшного[4], донині не відпускають мене післяболі.

Я стою (радше лежу) на оцій трійці: на ін’єкціях та уколах, нітроґліцерині й депресині.

Аби тільки не сталося, усе зроблю, що не помру насмерть. Я читаю здебільшого івритом. Підгрішую навіть час від часу пером.

Я очікую від тебе повноцінного листа з великим: Грішний єсмь![5]

І будь певен, я себе довго просити не змушу й одразу тобі надішлю своє Прощений єси![5]

Бувай здоровий і міцний і потіш моє розбите серце радісними новинами, з добрими вістями, спасінням і втіхою.

Міцно тебе обіймаю

З любов’ю

Твій Ірміягу Друкер

 

1. Йов 19:26 – … і з тіла свойого я Бога побачу.
2. Буття 1:1.
3. Гебрейські слова творити та здоров’я, здоровий мають один корінь.
4. Біблійні епітети Бога, наприклад Неемія 9:32.
5. Традиційні формули каяття і прощення.

 

Курсив – іврит (не гебраїзми в їдиші, а саме іврит).

05.11.1972

טײערער נתן!

יעדער מענצל האט זיך זײן טענדענצל. מ'קאן פײנט האבן שרײבן בריװ, נאר מיטטײלן א פרײנט װעגן געזונט־צושטאנד קאן מען און מען מוז.

װען דו װאלטסט ליב געהאט באקומען בריװ, װאלטסטו געשריבן בריװ. װי זאגט שלום־עליכם – אז ס'איז װאלװל פיש כאפט זיך פיש, און אז עס כאפט זיך פיש איז װאלװל פיש.

איך האב זיך שטארק באומרויקט װעגן דיר. איך האב געמײבט, אז דו ביסט שױן בא װעלװלען אװער עס חלילה ניט בקו הבריאה.

און קלאר, אז איך האב זיך שטארק דערפרײט מיט דײן בריװ.

דו לעבסט! דאס איז די בעסטע בשׂורה. דו שרײבסט, דו שאפסט. און דאס איז די בעסטע סגולה צו אריכות  ימים.

װען װעט זיך דרוקן די ערשטע טײל פון דײן ראמאן? איך װארט אף אים מיט אומגעדולד.

איך װארט אױך מיט אומגעדולד אף דײן קומען קײן אדעס!..

איך האב שױן מיטן ויסעו פארענדיקט, איך האלט בא דער סטאנציע ויחנו.

נאכן צװײטן שװערן אינפארקט קאן איך ניט קומען צו זיך. אײנמאל אין טאג שפאציר איך בלױז ארום שטוב. איך האלט זיך אף ניטראגליצערן, סוסטאק, קאליא אראטאט און שאר ירקות חוץ פארשײדענע שטעכענישן. איך האלט זיך אף א האר און אף נסים...

קום צופארן און לאמיר זיך באגעגענען דא, אף דער װעלט. װײל אף יענער װעלט שטײען פאר אנױפל באגעגענישן (מיט שעקספירן, טאלסטאיען, שלום־עליכמן ביאליקן און נאך און נאך) אז װער װײסט צי מיר װעלן זיך קאנען באגעגענען.

נאר װי ס'זאל ניט זײן, אז עס לאזט מיך אפ טינטל איך צו ביסלעך. דרוק זיך אין דער "פש". מײנע מעשיות װערן איבערגעדרוקט בכל תפוצות ישראל און אױך דארט װוּ װעלװל איז. איך לײען א סך. דער עיקר אין עברית.

דעם זשורנאל איז מוקצה מחמת מאוס צו נעמען און צו הענט.

די צאל לײענער װערט קלענער און קלענער. (אין אדעס זײנען אפשר דא 25 לײענער).

װאס מײנט בוכבינדער גרער אים הארצין.

איך װארט אף דיר! קום צופארן! אלע מײנע ב"ב גריסן. מיט ליבשאפט

דײן ירמיהו דרוקער

 

Дорогий Носне!

Усякому чоловічку – своя власна звичка[1]. Можна ненавидіти писати листи, але посвятити друга у стан здоров’я можна і треба.

Якби ти любив отримувати листи, ти б писав листи. Як каже Шолем-Алейхем, коли можеш дозволити собі рибу, ловиться риба, а коли ловиться риба, можна собі дозволити рибу.

Я дуже непокоївся через тебе. Я гадав, що ти вже у Велвла[2] чи, не дай Боже, не при здоров’ї.

І ясна річ, що я дуже зрадів твоєму листу.

Ти живий! Це найліпша звістка. Ти пишеш, ти твориш. А це найліпші ліки для довгості днів.

Коли вийде друком перша частина твого роману? Я чекаю на нього з нетерпінням.

Я також чекаю з нетерпінням, коли ти приїдеш в Одесу!

Я вже закінчив із І рушили, тримаюся станції І таборували.

Після другого тяжкого інфаркту не можу прийти до тями. Один раз на день проходжу ледве навколо кімнати. Тримаюся на нітроґліцерині, сустаку, калію оротаті[3] та решті всякого різного[4], окрім різноманітних болів. Тримаюся на волосині й на чуді…

Приїжджай, нумо зустрінемося тут, у цьому світі. Бо в тому світі постануть зустрічі (із Шекспіром, Толстим, Шолем-Алейхемом, Бяліком тощо й тощо), тож хтозна, чи ми зможемо зустрітися.

Тож аби так не було, щоб я зійшов нанівець, я шкрябаю потрошечку. Друкуюся у «ПШ»[5]. Мої оповідання передруковують по всіх усюдах[6] і також там, де Велвл[2]. Я багато читаю. Особливо івритом.

Журнал даремний і непридатний[7] іменам і рукам.

Число читачів стає меншим і меншим (в Одесі, може, 25 читачів).

Що думає Бухбіндер[8] у серці.

Я чекаю на тебе! Приїжджай! Усі мої домашні передають привіт. З любов’ю

твій Ірміягу Друкер

 

1. Усякому чоловічку – своя власна звичка. Дослівно: Кожна людинка (слово перекручено задля рими) має свою тендеційку.

2. Особу не визначено.

3. Сустак, калію оротат – препарати, показані при серцевих нападах. Калію оротат транслітеровано з російської – «калия оротат».

4. Дослівно: решті овочів. Вислів традиційно вживають на позначення всіх звичайних овочів, окрім гіркого кореня марора, що їдять на Песах.

5. Видання не визначено.

6. Дослівно: в усьому розвої Ізраїлю.

7. Реліґійне поняття того, чим не можна користуватися в шабат і свята, тому що ним узагалі не користуються.

8. Йосип (Йосл) Бухбіндер (1908-1993) – український єврейський письменник, поет, журналіст, що писав їдишем.

 

Курсивом – гебрейська мова або іврит, не гебраїзми в їдиші.

 

[1] Ісаєва І. А. Переживання досвіду Гулагу: приклад літератора Натана Забари : 032 / Ісаєва Ірина Андріївна – Київ, 2021. – 100 с.

[2] Молитва, якою дякують Богу за надзвичану, несподівану радісну подію.

[3] Estraikh, Gennady. "Soviet Yiddish orthography." In Soviet Yiddish: Language-Planning and Linguistic Development. Oxford: Oxford University Press, 1999. Oxford Scholarship Online, 2011. doi: 10.1093/acprof:oso/9780198184799.003.0006.